Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

Єдине, що змінилися в його будинку після її вранішнього візиту, – повернулися батьки. Вони з радістю зустріли Власту і запросили приєднатися до вечері. Та в планах Власти на вечір було вивчити уважно все, що знайшов для неї однокашник.

Патрульна засяяла. А ще в неї шалено гупало серце, віддаючи навіть у вухах. А що, як вона нічого тут цікавого не знайде? Тоді зусилля марні. Ще й Андрія навантажила.

– Ти справжній друг, – обняла його, так і не зізнавшись у своєму хвилюванні. – Ого. Пака така нормальна. – У руках і справді тримала чималу кількість сторінок. – Скільки тут? Листків із двадцять?

– Десь так, – відповів, на мить замислившись, Тіток. – Але там подекуди великий шрифт і купа зайвих пробілів. Ти вибачай, форматувати не став, – знову гигикнув.

– Що ти тут нарив? – поцікавилася Власта, проглядаючи від нетерплячки папери. – Ти взагалі сьогодні щось їв? – звернула увагу, що на столі, так само, як і зранку, стоїть горня з гарячою кавою.

– Їв. Палку ковбаси. Половину, – Андрій майже лежав у своєму чорному кріслі на колесиках, де-не-де потертому, а отже, старому. – Це я апетит на Black Label так тримаю, – натякнув, усміхаючись.

Власта глянула на Андрія з-під лоба і теж усміхнулася. «І де я йому його візьму?»

– Я пам’ятаю, не переживай, – проказала вголос.

– Я скачав тобі дані мобільних операторів про місце знаходження цих людей. А ще там є списки абонентів, із якими ті спілкувалися. Тільки не думаю, що в тих списках знайдеш щось цікаве. Упевнений, опери давно ці дані перевірили. Якби було щось варте уваги, вони б уже взнали. Хіба, може, тобі не розповіли. Ти хоч знаєш, як просунулося розслідування за ці два дні?

– Гадки не маю, – зізналася патрульна, ще переглядаючи нову інформацію.

– Я зламав акаунт пошти того Базилюка, усі дані в тебе. Проте, наскільки зрозумів, нічого особливого там немає. Принаймні не думаю, що тобі будуть корисні розсилки, які він отримує. Здається, чувак геть не користується поштою. Ні з ким абсолютно не листується. На Facebook сторінка є, але там навіть не його фото на аві. Розумний, бляха. Недарма в поліції працював.

– Агов! Я теж у поліції працюю, – Власта дала легенького ляпаса паперами. Тіток відмахнувся.

– Я серйозно тобі кажу, Власто. Усе, що ти викладаєш в Інтернеті, при бажанні можна знайти. Усі твої переписки в соцмережах чи на пошті, усі фото, навіть ті, які ти не викладала, але там тебе затегали. Та що там – затегали. Ти знаєш, Facebook має високоточне розпізнавання обличчя? Навіть якщо тебе не позначали на фото, Facebook сам тебе впізнає.

– Знаю, чула про це, – відмахнулася Власта.

– От і цей чувак знає. Нічого в соцмережах на нього. Тому придивися до телефонних дзвінків, можливо, якось допоможе. Хоча, скоріше за все, номер він має не один. Ба навіть кожен день міг користуватися новим мобільним номером. Тому його і не можуть так довго впіймати. Жодних слідів, розумієш? Привид, розумієш?

Власта зітхнула. Жінка сподівалася на геть інший результат. Переглянувши папери, зазначила, що про Базилюка Андрій знайшов найменше.

– Не повіриш, у нього переписки нема у Фейсбуці. Не знаю, навіщо він узагалі створив собі цю сторінку. Друзів у нього на сайті кілька чоловік, та й то переважно шось типу брендового взуття чи турагенства «Веселка». На стіні є дописи, та викладені вони іншими користувачами. Із боку Базилюка – повний ігнор. Порився в інших соцмережах. Він є на «Однокласниках» та у «ВК». Там був значно активнішим. Колись. Років так сім тому. Останній його візит на ці сайти шість років тому. Отже, знаючи, що його з допомогою всесвітньої павутини можуть вистежити, «заліг на дно». Як і більшість українців, має картки в ПриватБанку, але останнім часом ними не користувався. Визначити його місцеперебування з допомогою кредитних чи дебетових карток теж неможливо. На його картках узагалі грошей немає.

Власта здивовано глянула на однокласника.

– Отже, – зробив висновок Тіток, – усі гроші останні кілька років отримує готівкою. Я тобі розповім більше. Звичайна людина час від часу десь лишає свої дані якомусь супермаркету чи іншому магазину. Ну, наприклад, аби отримувати відомості про акції чи, що ще краще, для участі в розіграші призів…

– А він ні, – здогадалася патрульна.

– Я спробував пошукати його через Tor і.onion, проте і тут провал, – стенув плечима.

– Tor і що? – не зрозуміла Власта.

– Tor – програмне забезпечення. Із допомогою нього ти можеш лишатися в Інтернеті непоміченим. Принаймні відстежити твоє перебування у всесвітній павутині стає надзвичайно складно. Його дуже часто використовують злочинці. onion – це псевдо-домен. Усі незаконні сайти (власники яких бажають залишатися непоміченими в Інтернеті) використовують цей домен. Варіанти доменів – це, наприклад, com, net, org і так далі, – пояснив Тіток, коли помітив, що Власта не зовсім затямила, про що мова. – Сайти з доменом. onion не індексуються в Google, тобто ти не зможеш їх просто так знайти. Для цього тобі знадобиться програмне забезпечення Tor. Ти заходиш через нього в Інтернет і – вуаля! – можеш заходити на кримінальні сайти з продажу наркотиків, порнографії… можеш пошукати кілера, який би грохнув твого колишнього чи, наприклад, Скляра, – Тіток загиготів. – Але твого Базилюка я все одно там не знайшов. Пробував шукати його прізвище через Grams (пошуковик, типу Google, тільки для кримінального світу), однак його там немає, – розвів руками. – Цей чоловік не здійснює покупки в Інтернеті, не має рахунків в інших банках, не подорожує за кордон. Звісно, це все можна робити з липовими документами, та цього вже ми не в змозі дізнатися. Тож не просто так, Власто, твій, як там його, Скляр, і досі не впіймав цього чоловіка. Базилюк – людина-привид і достобіса розумний. Ризикує, я тобі скажу, твій Скляр…