Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

– Тепер він завжди зі мною, – коротко пояснив.

Власта ніколи не мала вдома тварин. Навіть у дитинстві. Тому їй важко було збагнути його стан. Але як друг розуміла. А зараз просто приємно було спостерігати, як у ліпшого друзяки горять очі й він із нетерпінням чекає на нову зміну.

П’ятниця, 25 січня 2019 року. 19:50

У Єгора в голові склалися вмить усі пазлики: куртку в нього забрали не випадково. А пив Бойко, аби наважитися. І дружину відправив із дому навмисне.

Усе підлаштовано.

Слідак приготувався до найгіршого, коли в коридорі почувся дивний звук. Обидва чоловіки повернули голови на шум.

Ключ, що повертається в замковій щілині. Хтось прийшов. Скляр кинув погляд на руку Бойко, що завмерла під жакетом.

– Іванка повернулася, – зробив висновок господар помешкання, швидко встав і пішов відчиняти двері.

Скляр відчув, як піт струменить під одягом. У коридорі вже чулися голоси жінки та чоловіка, незрозумілі вигуки їхнього однорічного сина.

«Скляр, ти дограєшся», – укотре за сьогодні подумалося слідчому.

П’ятниця, 25 січня 2019 року. 20:15

Єгор вийшов від подружжя Бойків, почуваючись так, ніби щойно на світ народився. Поліцейський переймався тим, чи справді Артем Бойко мав намір його застрелити. Із вітальні Єгор почув, як його підозрюваний відразу попередив дружину, що в них «у гостях поліція». Знявши верхній одяг та лишивши сумку в коридорі (або ж віддавши чоловікові), до кімнати зайшла Іванка. Без сина. Дитину поніс укладати спати батько. Жінка виглядала, з одного боку, змученою, з іншого – скидалося на те, що вона відчула полегшення. Щось мучило її, поки вона не повернулася додому. Коли Артем приєднався до них у вітальні, жакет на ньому був розстебнутий, ніякої зброї при собі однозначно не мав.

Відтак слідак поспілкувався з Іванкою (нічого особливо цікавого не дізнавшись). Слідчий здогадався, що в стосунках цієї пари не все так добре, як вони намагаються показати. Та то пусте. Їхнє особисте життя його не обходить. Хвилин за двадцять вони всі побажали один одному «гарного вечора». Кожен, без сумніву, зітхнув із полегшенням, коли ця зустріч завершилася.

Скляр боковим зором уважно стежив за тим, чи, бува, за ним немає «хвоста». Година вже пізня, район, як на те, малолюдний. Слідчий зупинився, уважно роздивився довкола. Подумки вирішив, що наступного разу самому ні до кого з фігурантів справи йти не варто. Особливо зараз, коли одна рука недієздатна. Тим паче, коли його хтось намагався вбити.

«Наступного разу візьму із собою Кир’яха, – прийняв рішення. – Або ж Власту», – Єгор усміхнувся від своєї другої думки. Звісно, патрульну б він насправді не покликав.

Вітер шаленів так, що стояти виявилося важко. Натягнув нижче здоровою рукою шапку. У вікні родини Бойків лише в одній кімнаті ввімкнене світло: у вітальні. Там, крізь штори видно, спілкуються чоловік та дружина.

«Сваряться», – здогадався слідчий.

П’ятниця, 25 січня 2019 року. 21:19

Цього вечора Єгор навдивовижу рано потрапив додому. Таня б здивувалася. І зраділа. Та вона допізна на роботі. Дістав із холодильника курку у вершках з овочами, що завбачливо лишила йому дівчина, розігрів у мікрохвильовці та з величезним задоволенням з’їв усе до крихти.

Прийняв гарячий душ і влігся спати, хоч годинник показував лиш о пів на одинадцяту. У нього ще лишалося цілих півтори години до того, як повернеться наречена. Ціла вічність, аби заснути. Якщо він спатиме, коли Таня повернеться, то вдасться уникнути діалогу. Настрій ще лишався препаскудним, жодного бажання бодай із кимось спілкуватися. Хотілося забути весь цей почварний вечір. Утома накрила його величезною хвилею.

Укотре за вечір пригадав Властину усмішку в той момент, коли несподівано навіть для самого себе зробив їй комплімент: тепла і добра. Зосередившись на приємному спогаді, трішки втихомирився. Хтозна, може, колись він змінить свою думку стосовно патрульних?

Узяв у руки пластинку зі снодійним, яку ще раніше вручив йому лікар на роботі. Минулого разу Єгор так і не скористався. Узагалі він ще жодного разу в житті не приймав таблетки для сну. «Старієш», – «підколов» самого себе, роздивляючись пігулку. Коли кинув до рота таблетку, ліки зрадницьки не долетіли до горла, потрапивши на задню частину язика. «Блядь, яке гірке!» – Скляр скривився і якомога швидше запив водою. Він так захопився, що випив мало не цілу півлітрову пляшечку «Бонакви». Віддихався. Потім повернувся на бік, усе ще кривлячись від гіркоти в роті, і, заплющивши очі, із нетерпінням став чекати, коли подіють таблетки.