Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

Спершу думав залишитися вдома – усе ж вихідний. Але Таня мала йти на роботу, а сидіти в чотирьох стінах і думати про те, як усе погано, теж не хотілося. Скляр сподівався, що до ранку він і думати забуде про свій сон. Та хіба таке забудеш? На щастя, Таня не встала разом із ним. Почувши дзвінок будильника, лише перевернулася на інший бік і знову заснула (чи то вона прикидалася так само, як і він учора?). Єгор швиденько проковтнув бутерброд із ковбасою (і це теж добре, що Таня не бачила – дівчина називала таку їжу «сухим пайком» і терпіти не могла, коли він так снідав), випив каву (перше горнятко цього дня) і побіг на роботу. Навмисне вийшов раніше, аби піти пішки. Не вистачало йому лише їхати переповненою маршруткою. Хотілося простору, тиші і провітрити мізки.

Уночі Ромка говорив про якусь незавершену справу. І в сні Єгор прекрасно розумів, що приятель має на увазі. Зараз він навіть і близько не міг утямити, про що йшлося. У Луцьку він завершив усі розслідування. Або ж передав колегам. Або Ромка мав на увазі справу Вітторіно, або то все просто сон. Єгор забагато переймається цим розслідуванням, тож нічого дивного, що і вві сні згадав про нього. А попередження Ромки… То все теж нісенітниця. Єгор переконував себе, що причиною нічного жахіття став пережитий замах. Ні, дивного в цьому сновидінні нічого немає.

Єгор майже схилився до цієї версії, як несподівано мозок підкинув зрадницьку думку: замах на нього стався після такого самого попередження уві сні.

Субота, 26 січня 2019 року. 09:12

Єгор і незчувся, як прийшов на роботу. Так само непомітно для себе потрапив до свого кабінету. І лише потім реальність жорстко почала повертати його до тями. Спершу керівництво вкотре нагримало за те, що покинув усі розслідування, окрім убивства Вітторіно (це ж треба, в суботу!). І якби ж то він хоч мав реального підозрюваного з приводу того, хто може бути замовником. А можливо, у цій справі є і посередник [15] Коли йдеться про вбивство на замовлення, розрізняють таких учасників: замовник (організатор), посередник, виконавці та приховувач. Посередник – той, кого наймає замовник, аби він знайшов виконавців убивства. Інколи замовник може виконувати функції посередника. Приховувач – людина, яка з тих чи інших причин приховує інформацію про майбутній або скоєний злочин. ? Окрім здогадів – нічого.

Єгор і справді міг би більше користуватися допомогою оперів, як наказувало керівництво. Так би він вивільнив час для інших, відкладених справ. Але ж Тарас із Женькою проводили розслідування за відео з GPS-навігатора в машині. То зайняло чимало часу. Хіба міг Єгор сидіти, склавши руки, і нічого не робити?

Щойно він вийшов з кабінету керівництва. Занурившись у неприємні думки, попрямував до власного, та, помітивши Нагая, майнув до стіни з орієнтуваннями, що саме знаходилася недалеко. Удав, ніби занурився у вивчення фотороботів злочинців. І саме вчасно, бо Нагай якраз прошмигнув повз нього, на щастя, так і не помітивши слідака та спілкуючись із колегою.

Єгор байдуже роздивився обличчя розшукуваних. Тут з’явилося трійко нових. Двох із них Скляр знав, адже сам брав участь в арешті. Точніше, вів усю справу. Без жодних емоцій роздивився дві знайомі пики. Те розслідування було довгим і малоприємним. Відтак обережно озирнувся, чи немає поблизу знайомих із нових колег (він не встиг іще перезнайомитися з усіма, тож поки мав гарну можливість наразі просто вітатися і не вдаватися до розмов із тими, із ким ще офіційно не знайомий). Зітхнув із полегшенням, не виявивши нікого, а також усвідомивши, що план утечі від Нагая спрацював. Знову кинув погляд на орієнтування. Двох знайомих злочинців пам’ятав із попередньої справи і ще до того, як їхні фізіономії з’явилися на цій стіні, знав, що їх знову розшукують.

Ще раз переконавшись, що поряд немає нікого, із ким би довелося спілкуватися, попрямував, абсолютно без будь-якого бажання, до робочого місця. Адже другим жахіттям ранку стала для нього присутність двох колег у їхньому спільному кабінеті. І всі від нього щось хотіли: або розпитували про справу іноземця, або ж розповідали про свою роботу чи життя. І на все це потрібно було реагувати, щось казати і, що ще гірше, усміхатися.

А третім жахіттям стало безжальне усвідомлення того, що справа зайшла в глухий кут. Можна скільки завгодно тішити себе всіма знахідками, які вони мають. Але яка користь із них усіх? Виконавці злочину в розшуку. Та ж їх іще потрібно впіймати. Хто замовник цієї кривавої справи – невідомо. І здається, якщо поліція не впіймає виконавців, які можуть розкрити таємницю особи замовника, то хто організатор, можна взагалі ніколи не дізнатися.