А на додаток його страшенно мучило відчуття, що він щось пропустив. І не один раз. Щось дуже важливе, що, якби бути уважнішим, допомогло б у розкритті злочину.
Не витримавши тиску, Єгор утік, посилаючись на робочі справи. Півдня він прошвендяв містом (якби хтось із роботи дізнався, без сумнівів, отримав би догану). У голові було порожньо, жодна важлива думка не удостоїла честі з’явитися.
Лише по обіді він відчув, як утомився. А ще зголоднів. Ноги понесли в перше кафе, яке помітив через дорогу. Скляр уже заходив усередину, коли в кишені задзвонив смартфон. Спершу вирішив, що не відповідатиме, байдуже, хто це. Але вчасно подумав про те, що на службі він не має права ігнорувати дзвінки з роботи. Інакше можна нарватися на проблеми. Та й навіть якби сьогодні мав вихідний, теж мусив би відповісти на робочий дзвінок. Такі вже правила в поліції.
На щастя, то був Кир’ях. Не без здивування Єгор усвідомив, що цей чолов’яга – єдина людина, із якою він залюбки поговорить. Ну як залюбки. Просто це та людина, яка не лізе йому в душу. А ще він доволі тямущий. А розум у людях – то чи не єдина слабкість Скляра.
За півгодини Кир’ях уже сидів навпроти Скляра і робив собі замовлення – улюблений борщ, пампушки з часником і вареники.
«Ще оселедця на чубі не вистачає», – усміхнувся Скляр, зачувши побажання колеги. Від Кир’яха знову тхнуло цигарками. Та цього разу Єгорові було все одно. Йому чомусь несподівано приємно було бачити цього старшого і, на диво, ще зовсім не сивого чоловіка. Навіть на його жарти Скляр відповідав жваво. Так тільки з Ромкою у свій час було.
Мимоволі Єгор кинув погляд на годинник на телефоні. Майже третя. «Нічогенько погуляв, – розсердився сам на себе. – Справи без тебе, Єгоре, рухатися не будуть». Він навіть операм сьогодні ніякого завдання не давав. Звісно, вони скористалися моментом і підтягували справи, що через розслідування вбивства Вітторіно зависли в повітрі.
Кир’ях про щось пожартував з офіціанткою. Здається, із приводу швидкості обслуговування, Єгор не вельми звернув увагу. Тільки почув, як дівчина, усміхаючись, пообіцяла, що замовлення буде обов’язково сьогодні, а не завтра. Відтак забрала меню і пішла.
– Ці офіціанти тут доволі повільні. Просив, щоб не барилися, – пояснив опер. – Щось дізнався? – відразу перейшов до справи.
Єгор знітився.
– Із тобою все добре? – несподівано запитав опер.
Зараз на нього дивився молодий (на вигляд набагато молодший, ніж є насправді), страшенно худий і навдивовижу рудий хлопчисько. «Якби не борода, можна було б дати йому ще менше», – вирішив Кир’ях. Колега з Луцька видався йому втомленим та страшенно змученим.
Єгор заперечно похитав головою. «А може, розповісти?» Та відразу ж відігнав від себе цю думку. «Подумає, що дах поїхав», – не сумнівався Єгор.
– Тобі колись снилися мертві друзі? – Він запитає тільки це і нічого більше, пообіцяв собі Єгор. – Мертві колеги, із якими ти був у гарних взаєминах, – уточнив.
Кир’ях зітхнув:
– Бувало, звісно.
Опер замислився, згадуючи колег, які надто рано пішли з життя, виконуючи свої обов’язки на службі.
– Ти через твого приятеля, що загинув недавно?
Скляр кивнув.
– Чув про це. Ще відразу, як трапилося. А потім хтось із наших розповів, що ти його знав.
«Швидко ж поширюються чутки», – зазначив Скляр. Водночас розумів, що такі новини не можуть не поширюватися миттєво навіть за межі міста. Та що там за межі міста. На всю країну. У випадку з Ромкою про це і справді передавали в новинах. Тільки от його колеги спромоглися дізнатися ще й те, що вони з Ромкою приятелювали. Добре, хоч ніхто не розпитував деталі.
– Снилися. І не один раз, – відповів Кир’ях.
Скляру принесли замовлення – піцу із салямі, грибами та помідорами. Якби Таня побачила його обід, точно не втрималась би від коментарів. Особливо – зважаючи на те, який у нього був сніданок. Разом із їжею принесли і каву. Друге горнятко на сьогодні.
– І я тобі навіть так скажу, – продовжив опер, щойно офіціантка пішла. – Будуть снитися усе твоє життя. Можеш не сумніватися.
Скляр здивовано глянув на Кир’яха. З одного боку, йому полегшало, коли він почув відповідь старшого та досвідченішого колеги – він таки не один із цією чортівнею. З іншого боку… Йому все життя доведеться бачити в снах жахіття?
Але ж головного Єгор так і не спитав у опера: чи бували в нього віщі сни? Таке спитати Скляр не наважився. Понуро він взявся за свій обід. Зовсім скоро принесли замовлення і для Кир’яха.
Читать дальше