Ю Несбё - Поліція

— Он як? Розповідай.

Харрі коротко повідав колезі про те, що сталося.

— Це погано, Харрі. Гірше, ніж ти думаєш.

— Можливо, вона була напідпитку, вона ніби з вечірки заявилася. Або ж у неї проблеми з самоконтролем і сприйняттям реальності. Але мені потрібна порада, що робити далі. Я знаю, що мав би доповісти про це, але…

— Ти не розумієш. Ти все ще внизу біля вхідних дверей?

— Так, — здивовано відповів Харрі.

— Вахтер напевно вдома. Хто-небудь ще є поблизу?

— Хто-небудь іще?

— Хто завгодно.

— Ну, на площі перед «Шато-Неф» стирчить якийсь хлопець.

— Він бачив, як вона йшла?

— Так.

— Чудово! Підійди до нього зараз же. Поговори. Спитай ім’я і адресу. І нехай він побуде з тобою, поки я не приїду і не заберу тебе.

— Себто?

— Поясню пізніше.

— Я що, поїду на багажнику твого велосипеда?

— Повинен зізнатись, у мене десь тут поблизу стоїть така собі машина. Я буду за двадцять хвилин.

— Добрий, е-е-е, ранок? — пробурмотів Бйорн Гольм і, мружачись, подивився на годинник, хоча й був упевнений, що все ще перебуває в царстві сновидінь.

— Ти спав?

— Та ні, — сказав Бйорн Гольм і поклав голову на спинку ліжка, притискаючи телефон до вуха.

Неначе від цього вона буде ближче.

— Я тільки хотіла повідомити, що отримала шматочок жуйки, яка була приклеєна під сидінням у машині Міттета, — сказала Катрина Братт. — Гадаю, вона могла належати вбивці. Але це, звичайно, авантюра.

— Атож, — погодився Бйорн.

— Гадаєш, ми даремно згаяли час?

У її голосі Бйорну почулося розчарування.

— Це ж ти у нас слідчий-тактик, — відповів він і тут же пошкодував, що не сказав нічого підбадьорливішого.

Запала пауза, і він подумав: звідки вона дзвонить? Вона вдома? Уже теж лягла?

— Авжеж, — зітхнула Катрина. — Там, до речі, було дещо цікаве.

— Ну-ну? — сказав Бйорн із перебільшеним ентузіазмом.

— Коли я була там, мені здалося, що хтось зайшов і вийшов. Я, звичайно, можу помилятися, але, коли я сама йшла звідти, мені здалося, що хтось порпався на полицях і зрушив одну з коробок із речдоками. Я подивилася на наклейку.

Голос її став розслабленим і м’яким, і Бйорн Гольм подумав, що вона, напевно, щойно лягла.

— Це була справа Рене Калснеса.

Харрі замкнув за собою важкі двері, і м’яке вранішнє світло залишилося за ними. Він пройшов по прохолодній імлі дерев’яного будинку на кухню, плюхнувся на стілець і розстебнув сорочку.

Це зайняло багато часу.

Хлопець у військовій куртці не на жарт злякався, коли Харрі підійшов до нього і попросив почекати разом з ним приїзду свого колеги з поліції.

— Це ж просто звичайний тютюн! — вигукнув він, простягаючи Харрі свою сигарету.

Коли приїхав Арнольд, вони взяли у студента свідчення, які той підписав, а потім сіли до брудного «фіата» невизначеного року випуску і подалися прямо в криміналістичний відділ, де у зв’язку з останнім вбивством поліцейського ще працювали експерти. Там Харрі роздягнули, верхній одяг і нижню білизну понесли на експертизу, і двоє чоловіків-експертів обстежили його статеві органи і руки за допомогою світла і контактного паперу. Після цього йому вручили порожню пластикову скляночку:

— Усю партію, Харрі. Якщо влізе. Туалет онде, у кінці коридору. Думай про що-небудь приємне, гаразд?

— М-м-м.

Йдучи, Харрі швидше відчув, аніж почув стримуваний сміх.

«Думай про що-небудь приємне».

Харрі погортав копію звіту, що лежав на столі в кухні. Він попросив Хагена переслати його. Приватно. Потихеньку. Здебільшого звіт складався з медичних термінів, написаних латиною, але деякі з них він розумів. Розумів досить, щоб упевнитися, що Рудольф Асаєв помер так само таємничо і нез’ясовно, як і жив. І оскільки ознаки того, що тут здійснено злочин, були відсутні, зробили висновок, що причиною смерті став інсульт. Таке могло статися.

Як слідчий по вбивствах, Харрі міг би сказати їм, що такого статися не могло. Щоб головний свідок, «на жаль», помер. Що там говорив Арнольд? Якщо свідчення померлого могли завдати комусь шкоди, у дев’яноста чотирьох відсотках випадків йшлося про вбивство.

Парадоксальним у цій ситуації було те, що свідчення Асаєва могли завдати шкоди самому Харрі. Великої шкоди. Тож нащо турбуватися? Чом би просто не подякувати і простісінько жити далі? На це питання існувала проста відповідь: він був ненормальний.

Харрі жбурнув звіт на край довгого дубового столу і вирішив знищити його завтра. А зараз потрібно було поспати.