Ю Несбё - Поліція

— Я думаю про вас, Харрі, — тихо, майже пошепки сказала вона, затим голосно розсміялася.

— Пропоную на цьому зупинитися, Сільє.

— Але я так люблю вас, Харрі…

Знову сміх.

Вона що, під кайфом? Чи п’яна? Може, прийшла сюди прямо з вечірки?

— Сільє…

— Харрі, я знаю, що у вас є обов’язки. Атож, є правила для студентів і викладачів. Але я знаю, як можна зробити. Ми можемо поїхати в Чикаго, де ви проходили курси ФБР з серійних убивств. Я можу подати документи на ці курси, а ви…

— Стоп!

Харрі почув відлуння свого вигуку в коридорі. Сільє зіщулилася, неначе її вдарили.

— Зараз я проведу тебе до дверей, Сільє…

Вона нетямуще подивилася на нього:

— Щось не так, Харрі? Я друга красуня на курсі. Я спала всього з двома хлопцями. Я могла б отримати тут кого завгодно. Включаючи викладачів. Але я зберігала себе для тебе.

— Іди.

— Поглянь, Харрі, сюди…

Вона поставила голу ногу на стіл і розсунула стегна. Харрі блискавично зіпхнув її ногу зі столу.

— На моєму письмовому столі можуть лежати тільки мої ноги!

Сільє затулила обличчя долонями, потім провела ними по голові, неначе хотіла закритися своїми м’язистими руками. Вона тихо схлипувала. Харрі сидів мовчки, поки схлипування не припинилися. Хотів покласти руку їй на плече, але передумав.

— Послухай, Сільє, — сказав він м’якше. — Мабуть, ти з’їла щось не те. Це з усіма трапляється. І ось моя пропозиція: ти зараз же підеш звідси, і ніхто з нас ні словом не обмовиться про це ніде й ніколи.

— Ти боїшся, що хтось про нас дізнається, Харрі?

— Ніяких «нас» немає, Сільє. Послухай, я даю тобі шанс.

— Ти думаєш, що коли хтось дізнається, що ти трахаєш студентку…

— Я нікого не трахаю. Я думаю передовсім про тебе.

Сільє опустила руку і підвела голову. Харрі здригнувся.

Туш стікала з її обличчя, як чорна кров, очі дико виблискували, а раптовий хижацький вищир нагадав тварин у передачах про дику природу.

— Брешеш, Харрі! Ти трахаєш ту суку, Ракель! І ти зовсім не думаєш про мене! Ти клятий лицемір! Кажеш, ти думаєш про мене? Авжеж як про шматок м’яса, який можна відтрахати…

Вона зсунулася зі столу і зробила крок у його бік. Харрі сидів на стільці, витягнувши ноги вперед, з відчуттям, що бере участь у якійсь абсурдній сцені. Сільє граційно нахилилася вперед, обперлася об його коліно, провела пальцями по його тілу, торкнулася ременя, притиснулася і ковзнула рукою під футболку. Промимрила:

— М-м-м, який міцний прес, учителю…

Харрі схопив її за руку, вивернув зап’ясток убік і назад, одночасно підхоплюючись зі стільця. Вона закричала, коли він підняв її руку і завів їй за спину, примушуючи схилити голову до підлоги. Потім він розвернув її у бік дверей, підібрав рюкзак і повів її з кабінету і далі коридором.

— Харрі! — простогнала вона.

— Це називається «простий захват», багатьом відомий також як «поліцейський захват», — сказав Харрі, не припиняючи руху. Він потягнув її униз сходами. — Добре б вивчити до іспиту. Ну, тобто якщо ти дійдеш до іспиту. Сподіваюся, ти розумієш, що змушуєш мене доповісти про цей випадок.

— Харрі!

— І не тому, що я почуваюся ображеним, а тому, що сумніваюся, чи маєш ти психічну стабільність, потрібну для роботи в поліції, Сільє. Я полишу судити про це керівництву. Так що готуйся переконувати їх, що це усього лише випадковий проступок. Звучить справедливо?

Вільною рукою він прочинив двері на вулицю і випхав дівчину. Вона розвернулася і подивилася на нього поглядом, сповненим неприхованої і дикої люті, і це зайвий раз підтвердило ту думку, яка склалася у Харрі про Сільє Гравсенг: цілком можливо — вона не та людина, яку варто пускати в суспільство, наділивши повноваженнями поліцейського.

Харрі спостерігав, як вона бреде через ворота на площу, до «Шато-Неф», перед яким палив якийсь студент, відпочиваючи від гуркоту музики, що пульсувала у будівлі. Він стояв, спершись ліктем об вуличний ліхтар. На нім була куртка військового зразка, а-ля Куба десь шістдесятих років. Студент робив вигляд, що дивиться на Сільє абсолютно байдуже, але, коли вона пройшла повз нього, розвернувся і став витріщатися їй услід.

Стоячи в дверях академії, Харрі вилаявся вголос. Ще раз. Удруге. Відчув, як його серцебиття стало вповільнюватися. Він дістав телефон і набрав номер зі списку контактів, такого короткого, що кожен контакт був позначений однією буквою.

— Арнольде. Це Харрі. Сільє Гравсенг заявилася до мене в кабінет. Цього разу все було серйозніше.