Ю Несбё - Поліція

— Про Валентина.

Катрина випросталася. Можливо, Беата все-таки знає, що робить.

— Що він зробив?

Іря знову знизала плечима:

— Він знімав квартиру на цокольному поверсі. Він… був там.

— Був там?

— Ви не знаєте Валентина. Він інший. Він… — вона постукувала по самокрутці, не прикурюючи. — Він….

Постукувала і постукувала.

— Він був божевільний? — припустила Катрина дещо нестерпне для хазяйки будинку.

— Ні! — Іря люто відкинула запальничку.

Катрина подумки вилаялася. Тепер вона повелася, як новачок, поставивши навідне питання, що обірвало потік інформації, яку вони могли б отримати.

— Усі кажуть, що Валентин був божевільний! Він не такий! Просто він робить щось… — вона подивилася у вікно на вулицю; голос її ставав дедалі тихіший. — Він робить щось із повітрям. Люди його бояться.

— Він бив вас? — запитала Беата.

Ще одне навідне питання. Катрина спробувала упіймати погляд Беати.

— Ні, — відповіла Іря. — Він не бив. Він душив мене, якщо я йому суперечила. Він був такий сильний, міг узяти мене за горлянку однією рукою, стиснути її й тримати так, поки все не починало крутитися у мене перед очима. Його пальці неможливо було розтиснути.

Катрина подумала, що посмішка, яка розповзлася по обличчю Ір'ї, має певний відтінок чорного гумору. Поки Ір’я не продовжила:

— Але найдивніше, що я від цього заводилася. І збуджувалася.

Обличчя Катрини викривила мимовільна гримаса. Вона читала, що брак кисню в мозку здатний викликати у декого таку реакцію, але щоб до насильника?..

— А потім ви займалися сексом? — запитала Беата.

Жінка нахилилася і підняла з підлоги запальничку, запалила вогонь і простягла Ір'ї. Та поспіхом стиснула самокрутку губами, втягла в себе неслухняне полум'я, випустила хмару диму, відкинулася на стільці й немов склалася, неначе тіло її було мішком з вакуумом, в якому сигарета щойно пропалила діру.

— Він не завжди цього хотів… — сказала Ір'я. — Тоді він ішов. А я сиділа і чекала, сподівалася, що він скоро повернеться.

Катрині довелося зібратися, щоб не пирхнути або яким-небудь іншим способом не виказати свого презирства.

— А що він робив, коли йшов?

— Не знаю. Він нічого не розповідав, а я… — вона знову знизала плечима.

«Потиск плечима — це її ставлення до життя, — подумала Катрина. — Упокорювання як болезаспокійливе».

— Мабуть, я не хотіла знати.

Беата кашлянула:

— Ви надали йому алібі на ті два вечори, коли були убиті дівчатка. Марідален і…

— Так-так, тра-ля-ля, — перервала її Ір'я.

— Але того вечора він не був із вами удома, як ви показали на допитах, правда ж?

— Я, трясця йому, вже не пам'ятаю. Мені було наказано…

— Що саме?

— Валентин сказав тієї ночі, коли ми уперше були разом… ну, знаєте. Що поліція ставитиме мені подібні запитання кожного разу, як станеться зґвалтування, просто тому, що його підозрювали в скоєнні злочину, за який не змогли засудити.

І що коли у нього не буде алібі в новій справі, вони постараються засудити його незалежно від того, винен він чи ні. Він сказав, що поліцейські зазвичай так чинять із людьми, які, на їхню думку, уникнули покарання за інші справи. Тому я повинна була клятвено запевнити поліцію, що він був удома, про який би час мене не запитали. Це позбавить нас обох багатьох бід і даремно згаяного часу, ось що він сказав. Звучить розумно, подумала я тоді.

— І ви справді вірили, що він не був винен в усіх тих зґвалтуваннях? — запитала Катрина. — Хоча знали, що він ґвалтував і раніше.

— Та не знала я, щоб тобі… — заволала Ір’я, і у вітальні почулося тихе шморгання. — Нічого я не знала!

Катрина хотіла натиснути на неї, але Беата під столом ущипнула її за коліно.

— Ір’є, — мовила Беата м’яко. — Якщо ви нічого не знали, чому захотіли поговорити з нами зараз?

Ір’я подивилася на Беату, затим узялася знімати уявні дрібки тютюну з кінчика язика. Роздумувала. Зважилася.

— Його ж засудили. За спробу зґвалтування, так? А коли я прибирала квартиру, щоб здати її іншому наймачеві, я знайшла оте… — Здавалося, голос її ударився об стіну і застряг у ній. — Оті… — На великих запалених очах з червоними судинами виступили сльози. — Оті фотографії…

— Які фотографії?

Ір’я шморгнула носом:

— Дівчат. Молодих дівчат, майже дівчаток. Зв’язаних і з отими штуками у роті…

— З ганчірками? Кляпами?

— Кляпами, точно. Вони сиділи на стільцях або на ліжках. На простирадлах була видна кров.

— А Валентин? — запитала Беата. — Він був на тих фотографіях?