Ю Несбё - Поліція

— І ви не заперечували?

Наглядач знизав плечима:

— А що ми, наглядачі, можемо зробити? — І тихо додав: — А в цьому конкретному випадку ми, можливо, й не мали нічого проти.

Вони пройшли повз загальну кімнату.

— Що ви хочете сказати?

— Валентин Єртсен був хворим сучим сином, утіленням зла. Коли зустрічаєш таку людину, одразу замислюєшся: що хотів сказати Всевишній, посилаючи його на землю. У нас тут була одна наглядачка, яку він…

— Привіт, ось ти де.

Голос прозвучав м’яко, і Катрина машинально обернулася вліво. Коло мішені для гри в дартс стояли двоє чоловіків. Вона подивилася в усміхнені очі чоловіка, що заговорив до її помічника, — на вигляд йому було років тридцять. Рештки світлого волосся на його червоному черепі були зачесані назад. Шкірна хвороба, вирішила Катрина. А може, у них тут десь є солярій, адже тут містяться особи, що потребують особливої допомоги.

— Я вже й не думав, що ти колись прийдеш.

Чоловік повільно висмикував стріли з мішені, не відводячи погляду від її очей. Він узяв одну стрілу, увіткнув її в середину мішені кольору свіжого м’яса, прямо в яблучко, усміхнувся і став розгойдувати стрілу вгору-вниз, вганяючи її все глибше. Потім він витягнув її, видаючи губами плямкотливі звуки. Другий чоловік не розсміявся, як чекала Катрина. Замість цього він заклопотано подивився на свого суперника по грі.

Наглядач легко підхопив Катрину під лікоть, щоб потягти за собою, але вона звільнилася, тоді як її мозок активно перемотував події назад. Він відмовлявся сприймати очевидне: зв’язок між стрілами для гри в дартс і зображенням статевих органів.

— Може, не варто так часто користуватися ополіскувачем для волосся?

Вона швидко попрямувала далі, але помітила, що коли й не потрапила в яблучко, то кудись точно потрапила. Обличчя чоловіка почервоніло, після чого він ще ширше посміхнувся і начебто козирнув їй.

— А Валентин спілкувався тут із ким-небудь? — запитала Катрина, поки наглядач відмикав двері в камеру.

— З Юнасом Юхансеном.

— Отого, що називають Юдасом?

— Точно. Відбував термін за зґвалтування чоловіка. Таких вже точно небагато.

— Де він зараз?

— Утік.

— Яким чином?

— Ми не знаємо.

— Ви не знаєте?!

— Послухайте, тут повно мерзенних покидьків, але ми — не в’язниця суворого режиму, як, скажімо, Уллерсму. У цьому відділенні містяться ув’язнені, що відбувають недовгі терміни. У справі Юдаса було кілька пом’якшувальних обставин. А Валентин сидів усього лише за спробу зґвалтування. Серійні насильники утримуються в інших місцях. Тому ми не зловживаємо використанням своїх ресурсів для спостереження за тими, хто сидить у цьому відділенні. Ми кожного ранку їх перераховуємо, і зрідка трапляється так, що когось недолічуємося. Тоді усім доводиться повертатися у свої камери, і ми з’ясовуємо, кого бракує. Але якщо кількість збігається, то починається звичайна рутина. Коли ми виявили зникнення Юдаса Юхансена, то одразу заявили в поліцію. Я не надто цим переймався, бо незабаром після цього у нас тут сталося дещо…

— Ви хочете сказати…

— Так. Убивство Валентина.

— Значить, коли воно сталося, Юнаса тут не було?

— Точно.

— Як гадаєте, хто міг його убити?

— Не знаю.

Катрина кивнула. Він відповів занадто автоматично, занадто швидко.

— Я нікому про це не скажу, обіцяю. Я запитую ще раз: хто, на вашу думку, убив Валентина?

Наглядач втягнув повітря крізь зуби, оглядаючи Катрину з ніг до голови. Неначе перевіряв, чи є в ній щось, чого він не помітив з першого погляду.

— Чимало з місцевих мешканців ненавиділи і смертельно боялися Валентина. Можливо, хтось прикинув, що це зробив той, хто хотів йому помститися. В усякому разі той, хто убив його, мав ненавидіти його до оскаженіння. Валентин був, як би це сказати… — Борлак наглядача заходив угору-вниз над комірцем уніформи. — Його тіло перетворилося на желеподібну масу, я ніколи такого не бачив.

— Побитий тупим предметом, напевно?

— Про це мені нічого не відомо, але принаймні перемісили його так, що не впізнати було. Замість обличчя — каша. І коли б не мерзенне татуювання на грудях, я не знаю, чи змогли б ми узагалі його впізнати. Я не дуже вразлива людина, але після побаченого у мене почалися кошмари.

— Яке саме татуювання у нього було?

— Яке?

— Авжеж. Що… — Катрина помітила, що ось-ось вийде з ролі доброго поліцейського, й узяла себе в руки, щоб приховати роздратування. — Що зображувало татуювання?