Ю Несбё - Поліція

— Ми хотіли спробувати підійти до розслідування з іншого боку.

— Он як?

— Так, — відповів Хаген. — Розділити слідчу групу на кілька менших.

— Навіщо?

— Щоб створити простір для альтернативних версій. У великій групі є сила, але не кожен здатен мислити, виходячи за рамки звичного.

— А мислити потрібно за… рамками?

Хаген зробив вигляд, що не відчув сарказму:

— Ми почали ходити по колу і перестали бачити очевидне.

Він подивився на співрозмовника. Раніше Бельман працював слідчим з особливо тяжких злочинів, тому він, звичайно, прекрасно знав цей феномен: група дуже міцно прив’язувалася до початкових даних, до припущень, заснованих на фактах, і абсолютно втрачала здатність будувати альтернативні гіпотези. І все-таки Бельман заперечно похитав головою:

— З маленькими групами ти втратиш здатність діяти, Хагене. Відповідальність розсіюється, люди наступають один одному на п’яти, одне й те саме завдання виконують по кілька разів. Одна велика, добре скоординована слідча група — кращий варіант. Принаймні поки її очолює сильний професійний керівник.

Хаген відчув нерівності на поверхні зубів, щільно стиснувши їх, сподіваючись, що реакція на інсинуації Бельмана не читатиметься на його обличчі.

— Але…

— Коли керівник починає міняти тактику, це легко можна поцінувати як відчай і майже визнання в тому, що він провалив розслідування.

— Але ми вже провалили розслідування, Мікаелю. Надворі березень, з часу вбивства першого поліцейського минуло шість місяців.

— Ніхто не піде за керівником-невдахою, Хагене.

— Мої співробітники — не сліпі дурні, вони знають, що ми стоїмо на місці. А ще вони знають, що хороший керівник має міняти курс.

— Хороші керівники знають, як надихнути своїх людей.

Хаген глитнув, ковтаючи слова, які мало не зірвалися в нього з язика: він викладав мистецтво керівництва у Військовій академії, коли Бельман ще ганяв дворами з рогаткою. І якщо вже Бельманові вдавалося так чудово надихнути своїх підлеглих, як щодо того, аби хоч трохи надихнути його, Гуннара Хагена? Але він надто втомився і був засмучений, отож не зміг замовчати слова, які, він точно знав, сильно розсердять Мікаеля Бельмана:

— Ми добилися успіху з незалежною групою, яку очолював Харрі Холе, пам’ятаєш? Ті вбивства в Устаусеті ніколи б не були розкриті, якби…

— Я гадаю, ти почув мене, Хагене. Я швидко розгляну можливість змінити керівництво розслідування. Бо саме керівництво несе відповідальність за успіх діяльності своїх співробітників, а нині, здається, воно не надто спрямоване на результат. Якщо у тебе більше нічого до мене немає, то у мене невдовзі зустріч.

Хаген ледве вірив власним вухам. Він підвівся на ослаблих ногах, які наче втратили здатність гнутися, ніби кров узагалі не циркулювала в них увесь той недовгий час, що він просидів на вузькому низькому стільці, та поплентався до дверей.

— До речі, — додав за його спиною Бельман, і Хаген відчув, як він ледве стримує позіх. — Є щось нове у справі Густо?

— Як ти сам сказав, — відповів Хаген, не обертаючись і продовжуючи свій шлях до дверей, щоб не показувати Бельманові обличчя, вени на якому, на противагу ногам, роздулися так, немов знаходилися під високим тиском, — ця справа більше не має пріоритету.

Мікаель Бельман почекав, поки не зачиняться двері і начальник відділу не попрощається із секретарем у приймальні. Потім він плюхнувся в шкіряне крісло з високою спинкою і зіщулився. Він викликав Хагена не для того, щоб розпитувати його про вбивства поліцейських, і йому здалося, що Хаген про це здогадався. Річ у тім, що годину тому йому подзвонила Ізабель Скоєн і, звісно, завела стару пісню про те, що через нерозкриті вбивства поліцейських вони обоє здаються геть нездатними невдахами й безпорадними лінюхами. І що на відміну від нього, вона сильно залежить від прихильності виборців. Він відповідав «угу», «авжеж», «зрозуміло» і чекав, коли вона закінчить, щоб покласти слухавку, але ось тут-то і рвонула бомба, яку жінка заздалегідь приготувала для свого таємного коханця:

— Він приходить до тями.

Бельман сидів, поклавши лікті на стіл, опустивши лоба на долоні, і роздивлявся блискучий лак на поверхні письмового столу, в якому відбивалися розмиті контури його обличчя. Жінки вважали його красенем. Ізабель прямо так і говорила, їй подобалися вродливі чоловіки. Саме тому вона займалася сексом із Густо. З тим красивим хлопчиною, схожим на Елвіса. Чоловіча краса часто вводить людей в оману. Мікаель згадав чоловіка з КРИПОСу, який спробував його поцілувати. Потім він подумав про Ізабель. І Густо. Уявив їх разом. Їх трьох разом. Він різко підвівся з крісла і знову підійшов до вікна.