Ю Несбё - Поліція

Аврора, сидячи на лавці, по захоплених криках зрозуміла, що її подруги по команді знову забили.

Вони виграють і другий сьогоднішній матч, і вона нагадала собі послати смс татку. Саму ж її, як і маму, не надто хвилювало — виграють вони чи програють. Але як тільки вона повідомляла батькові про чергову перемогу у віковій групі дванадцятилітніх, він завжди реагував так, ніби вона нещодавно стала чемпіоном світу.

Оскільки Емілія й Аврора провели на полі практично всю першу гру, їм дали відпочити майже всю другу. Аврора стала рахувати глядачів на трибунах на протилежній стороні стадіону. Їй залишалося полічити всього два ряди лавок. Більшість глядачів, природно, були батьками та гравцями інших команд — учасниць турніру, але їй здалося, що вона помітила знайоме обличчя.

Емілія штовхнула її у бік:

— Ти що, не стежиш за матчем?

— Стежу. Я тільки… Бачиш чоловіка там, нагорі, у третьому ряду? Того, що сидить осторонь усіх? Ти його бачила раніше?

— Не знаю, він занадто далеко. Ти б хотіла зараз бути на тому весіллі?

— Ні, це для дорослих. Мені потрібно в туалет, підеш зі мною?

— Посеред матчу? А що коли нам потрібно буде вийти на заміну?

— Зараз черга Шарлотти або Каті. Пішли.

Емілія подивилася на неї. І Аврора зрозуміла, про що вона думає. Зазвичай Аврора нікого не запрошувала з собою в туалет. Вона нікого нікуди з собою не кликала.

Емілія зачекала, обернулася, поглянула на тренера, який стояв біля краю поля, склавши на грудях руки. І похитала головою.

Аврора подумала: може, слід дочекатися кінця матчу, коли усі підуть до роздягальні та туалетів?

— Я швиденько, — прошепотіла вона, підвелася і побігла до дверей, що вели до сходів.

У дверях вона обернулася і подивилася на трибуну навпроти у пошуках того, хто здався їй знайомим, але не знайшла і побігла вниз сходами.

Мона Гамлем самотньо стояла на цвинтарі при церкві Братернєє. Вона приїхала з Осло до Драммена й витратила чимало часу на пошуки цієї церкви. Їй довелося перепитувати дорогу до самої могили. Кристали, що облямовували його ім'я на могильному камені, виблискували в променях сонця. "Антон Міттет. Зараз ти сяєш більше, ніж за життя", — подумала вона. Але він любив її. І за це вона теж любила його. Мона поклала в рот ментолову жуйку. Вона згадувала те, що він сказав, коли вперше підвозив її додому після чергування в Державній лікарні і вони поцілувалися: йому подобався ментоловий смак її язика. І коли утретє вони сиділи в припаркованій біля її будинку машині, а вона схилилася над ним і почала розстібати його ремінь, то спочатку вийняла з рота ментолову жуйку і приклеїла її знизу до його сидіння. А після цього, перш ніж вони почали цілуватися, взяла до рота нову жуйку. Адже від неї повинно пахнути ментолом — він любив цей смак. Їй бракувало його. Вона не мала права сумувати за ним, і це ускладнювало справу. Мона Гамлем почула скрип кроків по гравію за своєю спиною. Можливо, це ота — інша. Лаура. Мона Гамлем пішла вперед не обертаючись. Вона намагалася струсити сльози з вій і не сходити з доріжки.

Церковні двері прочинилися, але Трульс не бачив, щоб хтось вийшов.

Він кинув погляд на журнал, що лежав на пасажирському сидінні. "Магасінет". Велике інтерв’ю з Мікаелем. Щасливий сім’янин, сфотографований з дружиною і трьома дітьми. Скромний розумний начальник поліції, який сказав, що розкриття справи ката поліцейських було б неможливим без підтримки його дружини Ули. Без усіх його співробітників з Поліцейського управління. І що, розкривши справу Фолкестада, вони розкрили й ще одну справу. Балістична експертиза показала, що пістолет "Одеса", з якого застрелився Арнольд Фолкестад, був тим же пістолетом, з якого вбили Густо Ганссена.

Трульс погрався з цією думкою. Чорта з два. Напевно, Харрі Холе щось устругнув і тут. Трульс уявлення не мав, як і чому, але це означало, що відтепер Олег Фауке уже поза підозрою і більше не озиратиметься через плече. Ось побачите, Холе ще всуне хлопчиська в Поліцейську академію.

Ну й грець із ним, Трульс не збирається ставати у них на шляху, чисто зроблено, такого "спалювана" можна тільки поважати. Але він зберіг журнал не завдяки Харрі, Олегові чи, тим більше, Мікаелю.

Він зберіг його, бо на фотографії була Ула. Тимчасовий рецидив, певна річ, потім він позбудеться цього журналу. І її влади також.

Він подумав про жінку, з якою напередодні зустрівся в кафе. Вони познайомилися по Інтернету. Звичайно, вона не Ула чи Меган Фокс. Трохи підстаркувата, трохи огрядна й балакуча. Але загалом вона йому сподобалася. Звичайно, він переймався питанням, наскільки прийнятною може бути жінка, якщо його не влаштовують її вік, опецькуватість, сідниці і нездатність зберігати мовчання.