Ю Несбё - Поліція

Ракель відчула, як по її обличчю розпливається усмішка. Вона усміхалася усім присутнім. І на якусь мить їй подумалося, що коли вони або вона сама трохи переборщить, то все може піти прахом, порветься щось, як матерія від натягнення. І думка про це змусила її здригнутися, відгукнулася давким відчуттям у грудях. Бракувало лише засміятися нервозно. Вона наказала самій собі: "Не зараз". Мабуть, Олег, який досі думав тільки про те, щоб крокувати в такт звукам органу, відчув той її дрож. Вона крадькома подивилася на нього й упіймала його здивований застережний погляд. Але він швидко відвів очі, бо помітив, що його мати зірветься. Тут і зараз. І це здалося йому таким непідходящим, що він сам трохи не почав сміятися.

Щоб переключитись на інше, на те, що чекало на них, на серйозність моменту, вона зупинила погляд на тому, хто чекав її біля вівтаря. Харрі. У чорному.

Він стояв, обернувшись до них, з ідіотською посмішкою, застиглою на такому дорогому і такому покремсаному обличчі. Прямий і гордий, як павич. Коли вони з Олегом спиною до спини стояли в магазині Гуннара Бйє, продавець, що знімав з них мірки, сказав, що різниця між ними в рості лише три сантиметри. На користь Харрі. І двоє дорослих хлопчаків зі сміхом ударили по руках, неначе між ними закінчилося змагання, результат якого обох влаштовував.

Але в цю хвилину Харрі виглядав дуже дорослим. Промені червневого сонця, що проникали в церкву через кольоровий вітраж, оповивали його якимось небесним сяйвом, і він здавався вищим, ніж будь-коли. Але при цьому — розслабленим, як буває при ній завжди. Ракель спочатку ніяк не могла утямити, як йому вдається бути таким розслабленим після усіх перипетій. Але поступово він усіх заразив цим умиротворенням, своєю непорушною вірою в те, що все залагодилося.

Перші тижні після жахіть з Арнольдом Фолкестадом вона не могла спати, хоча Харрі лежав, щільно притулившись до неї, і шепотів на вухо: "Все, люба, все закінчилося… І все налагодиться. Небезпека минула". Він повторював це знов і знов вечір за вечором, як гіпнотичну мантру. Та марно, цього було недостатньо. Але поступово вона перейнялась його вірою. А ще через декілька тижнів була вже цілком упевнена, що все справді налагодилося. І вона уперше стала засинати глибоким сном без сновидінь… Принаймні вона їх не пам’ятала, аж поки не будилася через те, що Харрі уранці вислизав з ліжка, перебуваючи в повній упевненості, що вона цього не відчуває. І вона зазвичай робила вигляд, що не помічає, знаючи, яким гордим і вдоволеним буде він, коли думатиме, що вона прокинулася тільки після того, як він підійшов до ліжка зі сніданком на підносі й кашлянув.

Олег здався й більше не намагався крокувати в такт Мендельсону й органістові, але Ракель було однаково, адже за кожен його крок їй все’дно доводилося робити два. Вони вирішили, що Олег виконає дві функції: супроводжуватиме її до вівтаря, передасть Харрі й стане свідком з боку жениха.

У Харрі не було свідка. Тобто була та, кого він обрав із самісінького початку. Стілець для свідка з його боку вівтаря був порожній, але на ньому стояла фотографія Беати Льонн.

Вони вже наблизились. Харрі ні на секунду не відводив од неї погляду.

Вона не розуміла. Як людина з таким напруженим життям — він міг цілі дні, майже не розмовляючи, занурюватися у власний світ, де могло або не відбуватися жодних подій, або їх було занадто багато, несподівано перемикався й отримував від життя усе — кожну секунду, кожну десяту і соту частинку, що тріпотіла в ньому усіма нюансами, — усе це виразити? Всього кількома словами, вимовленими спокійним хрипким голосом, він міг виразити більше емоцій, інформації, подиву, дурості й розуміння, аніж усі зустрінуті нею базіки виражали, скажімо, впродовж обіду із семи страв, як-от на прийомах…

І потім, цей погляд. Спокійний, майже сором’язливий погляд був здатен тримати людину в напрузі, змушував її бути, відчувати повноту життя…

Ракель Фауке нарешті знайшли того чоловіка, якого кохала, й одружувалася з ним.

Харрі дивився на жінку, що стояла перед ним. Вона була така прекрасна, що у нього на очі навернулися сльози. Він просто такого не чекав. Не чекав, що вона буде така гарна. Звичайно, було зрозуміло, що Ракель Фауке приголомшливо виглядатиме у білій вінчальній сукні. Але саме такої реакції він від себе не чекав. Харрі найбільше зараз хотілося, щоб церемонія забрала не надто багато часу, а священик не здавався занадто врочистим. І щоб сам він, як завжди, коли його охоплюють сильні емоції, залишався стриманим, врівноваженим і трохи відстороненим спостерігачем отого потоку відчуттів усього загалу — насупроти власній незворушності. Принаймні він вирішив якнайкраще тримати роль, адже це саме він наполіг на церковній церемонії. І ось тепер він стоїть тут, а очі його наповнюються слізьми, щирими й щедрими. Харрі моргнув, і Ракель зустрілася з ним очима. Вона дивилася на нього не тим поглядом, що говорить: "Зараз я дивлюся на тебе, й усі присутні бачать, що я намагаюся виглядати якомога щасливішою".