Ю Несбё - Поліція

Інгрід поправила краватку Столе і поклала руку йому на плече. Він накрив її долоню своєю, знаючи, що вона думає про те ж саме, що й він: про їхнє весілля.

Справу було завершено, він написав звіт психолога, де виклав свої міркування з приводу того, що зброя, з якої застрелився Арнольд Фолкестад, виявилася тією ж самою, з якої був убитий Густо Ганссен. Що між Густо Ганссеном і Рене Калснесом було багато схожого: обоє вони — молоді красені, які безсоромно продавали сексуальні послуги чоловікам різного віку. Фолкестад закохувався в таких, і цілком можливо, що зі своїми ознаками параноїдальної шизофренії він міг убити Густо з ревнощів або з цілого ряду інших причин, заснованих на його помилкових уявленнях, що є наслідком глибокого, але необов’язково помітного іншим психозу. До цього Столе доклав свої записи того часу, коли Арнольд Фолкестад, працюючи в КРИПОСі, прийшов до нього зі скаргою на голоси, що лунають у нього в голові. І хоча психологи вже давно зійшлися на думці, що голоси в голові не є визначальним симптомом шизофренії, Еуне у випадку з Фолкестадом схилявся саме до цього і почав готувати діагноз, який зупинив би слідчу кар’єру Фолкестада. Але звіт про це йому не довелося відправити за призначенням, бо Фолкестад сам вирішив звільнитися після того, як розповів Еуне про свої домагання до анонімного колеги. Таким чином, лікування закінчилося, і він випав з поля зору Еуне. Але, очевидно, кілька чинників призвели до погіршення його стану. Перший чинник — завдані йому ушкодження голови, через які він довго пролежав у лікарні. Існують серйозні дослідження, в яких стверджується, що навіть незначні ушкодження мозку, викликані ударами, здатні призвести до таких змін у поведінці, як-от зростання агресії та спад здатності контролювати свої імпульси. Окрім того, таких же ударів по голові, які отримав він сам, він завдавав своїм жертвам. Другим чинником стала втрата Рене Калснеса, адже показання свідків указують, що він був дико, майже маніакально закоханий у хлопця. Факт, що Фолкестад покінчив самогубством діяльність, яку безперечно вважав своєю місією, не повинен дивувати. Єдине, що дивує, — це те, що він нічого не залишив — ні письмового, ні усного пояснення своїх вчинків. Частенько схибнуті відчувають потребу в тому, щоб їх запам’ятали, зрозуміли, оголосили геніями, захоплювалися ними; вони хочуть посісти своє, як вважають, заслужене місце в історії.

Але звіт сприйняли дуже добре. Він став останнім шматочком мозаїки, якого бракувало для того, щоб "усе склалося", за висловом Мікаеля Бельмана.

Проте у Столе Еуне були підозри, що для поліції був важливий інший аспект. Його діагноз поставив точку в тому, що могло перетворитися на хворобливу проблематичну дискусію: як так вийшло, що один зі співробітників поліції став серійним убивцею? Звичайно, Фолкестад був колишнім поліцейським, але все-таки, що цей випадок міг повідати про поліцейську професію і про поліцейську культуру?

Тепер же вони могли відкласти дискусію в довгу шухляду, адже психолог установив, що Арнольд Фолкестад був божевільним. У божевілля немає ніяких обґрунтувань. Воно просто існує, це природна катастрофа, яка приходить нізвідки — так трапляється. А потім треба просто йти далі, адже що може з цим поробити проста людина?

Так думали Бельман та інші.

Але так не думав Столе Еуне.

Та нині це потрібно було відкласти убік. Столе повернувся на роботу на повну ставку, але Гуннар Хаген заявив, що хоче, щоб група з Котельні стала групою швидкої мобілізації, майже як "Дельта". Катрині вже запропонували місце слідчого у відділі вбивств, і ходили чутки, що вона готова погодитися. Вона стверджувала, що у неї є кілька вагомих причин переїхати зі свого затишного, чудового Бергена до метушливої столиці.

Органіст почав месу, і Столе почув урочисту музику. А потім з’явилися жених із нареченою. Тепер уже — подружжя. Їм не потрібно було кивати направо і наліво: у церкві було саме стільки, що вони могли одночасно тримати усіх у полі зору.

Святкування мало відбутися в "Шрьодері". Зрозуміло, улюблений заклад Харрі не був місцем, яке зазвичай пов’язують з весільними урочистостями, але, за словами Харрі, вибір зробила Ракель, а не він.

Присутні оберталися услід Ракелі і Харрі, які йшли повз порожні лави у кінці залу до дверей. До червневого сонця, подумав Столе. До денного світла. До майбутнього. Вони троє — Олег, Ракель та Харрі.

— Столе, візьми-но, — Інгрід витягла з його нагрудної кишені носову хустку і простягла йому.