Ю Несбё - Поліція

— …були коханцями, — договорив за неї Харрі.

— Я б навіть сказала, таємними коханцями, — відповіла Катрина. — При вильоті з Норвегії вони завжди сиділи окремо, іноді навіть літали різними рейсами. А якщо вони одночасно зупинялися в норвезьких готелях, то завжди селилися в одномісних номерах.

— Арнольд був поліцейським, — сказав Харрі. — Він вважав, що приховувати свою суть буде надійніше.

— Але він був не єдиним, хто доглядав за цим Рене і підносив йому поїздки й подарунки.

— Звісно. Як, звичайно, і те, що слідчим треба було раніше звернути на це увагу.

— Ти занадто строгий, Харрі. У них не було моїх пошукових систем.

Харрі повільно провів рукою по обличчю:

— Може, й так. Може, ти й маєш рацію. Можливо, я несправедливий, коли думаю, що вбивство педика-проститутки не викликало бурхливої діяльності усіх залучених.

— Так, ти несправедливий.

— Гаразд. Щось іще?

— Наразі ні.

— Добре.

Він опустив телефон у кишеню і подивився на годинник.

Одна фраза, сказана Арнольдом Фолкестадом, не виходила у нього з голови:

"Усі, хто не може прийняти удар правосуддя, мають пройти крізь муки совісті".

Так, значить, ось що Фолкестад зробив, учинивши з помсти ці вбивства? Прийняв удар?

І ще одну фразу він вимовив, коли вони говорили про те, що Сільє Гравсенг, можливо, страждає обсесивно-компульсивним розладом, при якому людина не погребує ніякими засобами для досягнення мети: "У мене є досвід у царині ОКР".

Ця людина сиділа тут, навпроти Харрі, й цілком очевидно говорила про себе.

Бйорн подзвонив за сім хвилин:

— Вони перевірили телефон Трульса Бернтсена. Йому сьогодні увечері ніхто не дзвонив.

— М-м-м. Значить, Фолкестад приїхав до нього додому і забрав його звідти. А телефон Фолкестада?

— Судячи з сигналів базових станцій, він включився і може знаходитися в районі вулиці Шлемдалсвейєн, "Шато-Неф" і…

— Дідько, — сказав Харрі. — Роз’єднайся і набери його номер.

Через декілька секунд Харрі почув, як десь задзвонив телефон. Звук доносився з ящика письмового столу. Харрі посмикав за ручки: замкнуто. Відкритим виявився тільки нижній, найбільший ящик. Харрі побачив дисплей, дістав телефон з ящика і натиснув на кнопку відповіді.

— Знайшов, — сказав він.

— Алло?

— Це Харрі, Бйорне. Фолкестад розумний, він залишив тут телефон, зареєстрований на його ім’я. Я думаю, цей телефон знаходився тут у моменти здійснення всіх убивств.

— Щоб телефонний оператор не зміг реконструювати його пересування в цей час.

— І щоб були непрямі докази, які вказують на те, що він, як завжди, сидів тут і працював, на випадок якщо йому знадобиться алібі. А оскільки телефон навіть не був замкнутий у столі, мені здається, ми навряд чи знайдемо в ньому що-небудь компрометуюче.

— Ти хочеш сказати, що у Фолкестада є ще один?

— З анонімною сім-картою, куплений за готівку, або телефон, зареєстрований на інше ім’я. З такого телефону він дзвонив своїм жертвам.

— А оскільки сьогодні увечері його телефон знаходився тут…

— Він був на роботі, точно.

— Але якщо він збирається скористатися телефоном як алібі, дивно, що він не забрав його. Не відвіз додому. Якщо, за даними телефонного оператора, він усю ніч провів в академії…

— Це не буде надійним алібі. Є інша можливість.

— Яка?

— Що він іще не закінчив вечірню роботу.

— Чорт… Ти думаєш…

— Я нічого не думаю. Я не можу знайти Бельмана. Подзвони Хагену, поясни ситуацію і запитай, чи може він дати дозвіл на мобілізацію "Дельти". І вирушайте за домашньою адресою Фолкестада.

— Вважаєш, він удома?

— Ні. Але ми…

— …почнемо шукати там, про всяк випадок… — закінчив Бйорн.

Харрі роз’єднався і заплющив очі. Шум у вухах практично припинився. Замість нього з’явився інший звук. Цокання. Зворотний відлік секунд. Хай йому грець… Він притиснув до очей кісточки вказівних пальців.

Чи міг у когось іншого сьогодні увечері прозвучати анонімний дзвінок? У кого? І з якого телефону? З незареєстрованого. Чи з телефону-автомата. Чи з великого комутатора, на якому не відображається і не реєструється номер того, хто дзвонить.

Харрі посидів так декілька секунд.

А потім прибрав руки від обличчя.

Він подивився на великий чорний телефонний апарат, що стояв на столі, зачекав трохи і підняв слухавку. Почувши гудки комутатора, він натиснув кнопку повтору останнього номера. Пролунали короткі гудки від набору цифр: телефон з’єднував його з останнім номером. Нарешті на дзвінок відповіли.