Ю Несбё - Поліція

Той самий м’який мелодійний голос:

— Бельман.

— Пробачте, я не туди потрапив, — сказав Харрі і поклав слухавку.

Він заплющив очі. От дідько!

Неважливо, як і чому.

Мозок Харрі намагався відкинути непотрібне і зосередитися на єдиному питанні, що мало зараз значення. Де?

Де, в греця, знаходиться Арнольд Фолкестад?

На місці злочину.

З хірургічними інструментами.

Коли до Харрі дійшло, де він, його сильно здивувало лише одне: як він не додумався до цього раніше. Це було настільки очевидним, що навіть першокурсник із середньою фантазією зміг би зіставити інформацію і простежити хід думок злочинця. Місце злочину. Місце злочину, де людина, одягнена в костюм і маску хірурга, не приверне багато уваги.

Машиною від Поліцейської академії до Державної лікарні їхати дві хвилини.

Він міг устигнути, "Дельта" не могла.

Харрі вибіг з будівлі за двадцять п’ять секунд.

Тридцять секунд він витратив на те, щоб сісти в машину, завести двигун і виїхати на вулицю Шлемдалсвейен, яка повинна була привести його туди, куди потрібно.

Через хвилину і сорок п’ять секунд він розвернувся перед входом у Державну лікарню.

Через десять секунд він увірвався в обертові двері і промчав повз приймальне відділення. Харрі почув вигук "гей, ви!", але не зупинився. Його кроки луною відбивалися від стін і стелі в коридорі. На бігу він завів руку за спину і намацав "Одесу", засунуту за пояс штанів.

Проминувши кавовий автомат, Харрі зменшив швидкість, щоб не чинити надто багато шуму. Біля стільця перед дверима, які вели на місце злочину, він зупинився. Багатьом було відомо, що російський наркобарон помер у цій палаті, але тільки кілька чоловік знало, що він був убитий і що палата за дверима є місцем нерозкритого злочину. Знав і Арнольд Фолкестад.

Харрі підійшов до дверей і прислухався.

Перевірив, чи знято пістолет із запобіжника.

Пульс його завершив зворотний відлік.

У кінці коридору пролунав звук кроків людини. Його хотіли зупинити. І перш ніж Харрі Холе безшумно відчинив двері й увійшов до палати, він устиг подумати лише про одне: він у кошмарному сні, де усе повторюється, повтор іде за повтором, але тут усе повинно завершитися. Він повинен прокинутися. Покліпати очима на яскравому вранішньому сонечку, відчути холод білого простирадла і руки жінки, що обіймає його. Тієї, що відмовляється випустити його з обіймів, відмовляється відпустити його від себе.

Харрі обережно причинив за собою двері. Він побачив спину в зеленому костюмі, що схилилася над столом, на якому лежала знайома йому людина — Мікаель Бельман.

Харрі підняв пістолет і відвів курок назад. Він уже уявляв собі, як постріл продірявить зелену матерію, вирве нерви, зламає хребет, як спина загойдається і впаде вперед. Але Харрі хотів не цього. Він не хотів убивати цю людину пострілом у спину, він хотів убити її пострілом в обличчя.

— Арнольде, — вимовив Харрі хрипким голосом. — Обернися сюди.

Пролунав дзенькіт, коли людина в зеленому поклала щось блискуче на металевий стіл: скальпель. Чоловік повільно обернувся, зняв зелену маску і поглянув на Харрі.

А Харрі подивився на нього. Палець на курку напружився.

Кроки в коридорі наближалися. Там було кілька чоловік. Якщо Харрі хотів зробити усе без свідків, йому слід було поспішити. Він відчув, що курок більше не чинить опору, що він досяг тієї межі, після якої настає тиша. Тиша перед вибухом. Зараз. Ні, не зараз. Харрі трохи ослабив тиск. Це не він. Не Арнольд Фолкестад. Невже він помилився? Знову помилився? Він бачив перед собою гладенько поголене обличчя, відкритий рот, чорні незнайомі очі. Це що, кат поліцейських? Він дивився так здивовано. Зелений зробив півкроку вбік, і тільки зараз Харрі помітив людину, яку раніше не було видно, — жінку, одягнену в такий самий зелений костюм.

У ту ж мить двері позаду нього відчинилися, і Харрі відштовхнули убік ще двоє людей в зеленому операційному одязі.

— Як ситуація? — запитав один із новоприбулих гучним владним голосом.

— Не опритомнів, — відповіла жінка. — Пульс повільний.

— Крововтрати?

— На підлозі крові трохи, але вона могла витекти в черевну порожнину.

— Визначте групу крові і замовте три пакети.

Харрі опустив пістолет.

— Я з поліції, — сказав він. — Що сталося?

— Вийдіть звідси, ми намагаємося врятувати життя, — наказав владний чоловік.

— Як і я, — сказав Харрі, знову піднімаючи пістолет. Чоловік утупився в нього. — Я намагаюся зупинити вбивцю, пане хірург. І ми не знаємо, чи закінчився в нього робочий день, зрозуміло?