Ю Несбё - Поліція

Вона тривала доти, поки він не опритомнів у пеклі болю і не побачив його без хірургічної маски. Харрі Холе стояв перед холодильником.

Спочатку Трульс розгубився.

Потім усе здалося логічним: Холе вирішив позбутися людини, яка прекрасно знала список його гріхів, видавши вбивство Трульса за чергове вбивство поліцейського.

Але Холе був вищий за того, іншого. І в нього був інший погляд. І Холе збирався влізти в той чортів холодильник. Трамбуватися в нього. Вони були в одному човні, двоє поліцейських на одному й тому самому місці злочину. І померти їм судилося разом. Їм обом разом, яка іронія! Якби це не спричиняло стільки болю, він би засміявся.

— Можна мені ще морфіну? — прошепотів Трульс у надії, що голос його почують, незважаючи на виття сирени.

Він нетерпляче чекав хвилі блаженства, яка скоро прокотиться по тілу і змиє жахливий біль. Він подумав, що, можливо, усі його роздуми викликані прийомом наркотику. Це було 6 добре. Але думки не залишали його.

Про те, що, чорт забирай, Харрі Холе помер ні за цапову душу.

Як дурний герой.

Поступився місцем, пожертвував собою заради ворога.

І з цим ти, ворог, будь ласкавий, живи, адже ти живий тільки тому, що людина, яка була набагато краща за тебе, вибрала смерть через тебе.

Трульс відчув, як від куприка піднімається холод і жене біль попереду себе. Померти за щось, за що завгодно, тільки не за таку нікчему, як ти сам. Можливо, врешті-решт, уся справа в цьому. У такому разі — біс тебе забирай, Холе!

Він пошукав очима санітара, побачив, що скло "швидкої" залите водою: напевно, пішов дощ.

— Ще морфіну, трясця вам!

Поліцейський, вимовляючи ім’я якого можна було язика зламати, — Карстен Касперсен — сидів у черговій частині Поліцейської академії і дивився на дощ. Краплі прямо, як під лінійку, летіли в морок ночі, стукали по блискучому чорному асфальту, падали з воріт.

Він вимкнув світло, щоб ніхто не здогадався, що на посту в таку пізню годину хтось є. Під "ніким" він мав на увазі тих, хто краде кийки та інше устаткування. Декілька старих стрічок поліцейського огородження, які використовувалися на заняттях зі студентами, теж зникли. А оскільки ніяких слідів злому виявлено не було, значить, це зробив той, хто мав ключ-карту. А оскільки ця людина мала ключ-карту, то справа була не в кийках і стрічках, а в тому, що в їхніх рядах завелися злодії. Злодії, які, можливо, незабаром захочуть видати себе за поліцейських. А такого не повинно статися, принаймні в його підрозділі.

Тепер він бачив, як у мороці щось наближається. Чоловік вийшов з темряви з боку вулиці Шлемдалсвейєн, пройшов під ліхтарями перед "Шато-Неф" і попрямував до воріт. По ході Карстен його не упізнав, ну нічого. Та він ніби хитається! І взагалі цю людину увесь час заносило, неначе йому в лівий борт дув найсильніший вітер.

Але він уставив карту в пристрій і наступної миті опинився по цей бік воріт. Касперсен, який по ході міг упізнати будь-якого працівника в цій частині будівлі, схопився і вийшов з вартівні, бо так не годиться: або у людини є доступ, або немає, третього не дано.

— Гей, там! — закричав Касперсен. Виходячи з вартівні, він надувся, неначе був твариною, яка хоче здаватися більшою, ніж є насправді. Він не знав, навіщо це робить, але прийом подіяв. — Хто ти такий? Що ти тут робиш? Звідки у тебе ключ-карта?

Скорчена, наскрізь промокла людина обернулася. Незнайомець явно намагався випростатися. Обличчя його не видно було з-під капюшона куртки, але очі палали, і Касперсену несподівано здалося, що він відчуває жар, що витікає від його погляду. Він став ковтати повітря і вперше подумав, що не озброєний. Він абсолютно не подумав про те, що не завадило б чим-небудь озброїтися для контролю злодіїв.

Людина стягла капюшон з голови.

"Забудь про контроль, — подумав Касперсен. — Треба чимось захищатися".

Бо людина, що стояла перед ним, була явно не від світу цього. Пальто її було пошматоване і продірявлене, те ж саме сталося з обличчям.

Касперсен позадкував до вартівні, судомно згадуючи, чи не вставлений ключ у замок дверей зсередини.

— Касперсене.

Голос.

— Це я, Касперсене.

Касперсен зупинився і нахилив голову. Невже це насправді…

— Господи, Харрі! Що з тобою сталося?

— Та просто вибух. Я кепсько виглядаю, але все не так уже й страшно.

— Кепсько? Та ти схожий на різдвяний апельсин, утиканий сухою гвоздикою!

— Це просто…

— Точно як апельсин, Харрі. Ти спливаєш кров’ю. Почекай тут, я принесу перев’язувальні.матеріали.