Ю Несбё - Поліція

Харрі залишив Бернтсена лежати на підлозі. Він сподівався, що цей покидьок мертвий. Харрі спустився по сходах і вийшов на вулицю.

Він стояв і дивився на вулицю Гаусманнс-гате, бачив поліцейські блималки, але чув тільки гул у вухах, схожий на гудіння принтера без паперу, на сигналізацію, яку потрібно швидко відключити.

І доки він стояв і дивився на беззвучні поліцейські автомобілі, він думав про те саме, про що роздумував, прислухаючись до гуркоту метро в Манглеруді. Що він не чує. Він не чує того, що повинен би чути. Тому що не думав про це. Не подумав про це доти, поки не згадав, стоячи там, у Манглеруді, де проходять лінії метро в Осло. І нарешті до нього дійшло, що ж це було таке. Воно лежало там, у темряві, і не хотіло підніматися на поверхню. Ліс. У лісі метро не ходить.

Мікаель Бельман зупинився. Він прислухався і вглядівся в порожній коридор.

Як у пустелі, подумав він. Нема за що зачепитися поглядом, тільки тремтливе біле світло, що окреслювало контури всіх предметів.

І ще звук — гудіння і вібрація світлових труб, жар пустелі, прелюдія до того, що ніколи не станеться. Просто порожній лікарняний коридор, що закінчується нічим. Можливо, усе це взагалі було міражем: обраний Ізабель Скоєн спосіб розв’язати проблему Асаєва, дзвінок годину тому, тисячні купюри, які зовсім нещодавно перекочували з банкомату в центрі до його кишені, порожній коридор у лікарняному крилі, де не було ні душі.

"Нехай це буде міражем, сном", — подумав Мікаель і рушив з місця. Але все-таки, не виймаючи руку з кишені, упевнився, що "Глок-22" знятий із запобіжника. В іншій кишені пальта у нього знаходилася пачка купюр. На випадок, якщо ситуація обернеться так, що йому доведеться розщедритися. Наприклад, якщо їх буде кілька. Проте він так не думав. Сума була занадто мала, щоб ділити її на двох. А таємниця — занадто велика.

Він проминув кавовий автомат, завернув за ріг і продовжив свій шлях по пласкому білому коридору. Але тут він побачив стілець. Той, на якому сидів поліцейський, який охороняв Асаєва. Його не прибрали.

Мікаель обернувся, щоб переконатися, що позаду нього нікого немає, і пішов далі.

Він ішов широкою ходою, але ноги на покриття підлоги ставив акуратно, майже беззвучно. Проходячи повз двері, він по черзі смикав їх за ручки. Усі вони були замкнені.

І ось він зупинився перед дверима, поряд з якими стояв стілець. Раптова думка змусила його опустити долоню на сидіння. Холодне.

Мікаель втягнув у себе повітря і вийняв з кишені пістолет. Подивився на свою руку: не тремтить.

У вирішальний момент це важливо.

Він поклав пістолет назад у кишеню і натиснув на ручку дверей. Двері відчинилися.

"Не варто позбавляти себе можливості заскочити супротивника зненацька", — подумав Мікаель Бельман, прочинив двері і зайшов усередину.

Палата купалася у світлі, але в ній було порожньо. Тут стояло тільки ліжко, на якому колись лежав Асаєв. Ліжко стояло посеред палати, під лампою. На пересувному металевому столику поряд із ліжком сяяли гострі блискучі інструменти. Напевно, палату переробили в простеньку операційну.

Мікаель помітив рух за вікном, стиснув у кишені пістолет і примружився. Невже йому час носити окуляри?

Коли він сфокусувався і зрозумів, що це відображення, що рух відбувається у нього за спиною, було вже надто пізно.

Він відчув на плечі чиюсь руку і вмить зреагував, але укол у шию миттєво перервав зв’язок мозку з рукою, що тримала пістолет. І перш ніж настала повна темрява, на чорній поверхні вікна Мікаель побачив обличчя якогось чоловіка біля свого. На тому була зелена шапочка і зелена маска. Як у хірурга. У хірурга, що підготувався до операції.

Катрина, занадто захоплена тим, що відбувається на моніторі комп’ютера, не відреагувала на те, що не отримала відповіді від людини, котра щойно увійшла до кабінету. Але вона повторила своє питання, коли за тим, хто увійшов, зачинилися двері, відрізавши шум вентиляції:

— Де ти був, Бйорне?

Їй на плече і шию лягла рука. І першою її думкою було те, що дотик теплої руки, дружньої чоловічої руки до голої шкіри на шиї не такий уже й неприємний.

— Я був на місці злочину, щоб покласти квіти, — вимовив голос у неї за спиною.

Катрина здивовано наморщила лоб.

"Результатів немає", — з’явилося на моніторі. Невже? Ніде жодного файлу із статистикою смертності ключових свідків? Вона стала набирати номер Харрі. Людина у неї за спиною почала масажувати м’язи її шиї. Катрина застогнала, більше для того, щоб показати, що їй це подобається, заплющила очі і нахилила голову вперед. На іншому кінці дроту пішли гудки.