Ю Несбё - Поліція

Тайська дівчина пішла і сіла за кутовий столик, за яким інші члени сім'ї, як здалося Трульсу, займалися бухгалтерією. Він прислухався до звуків їхньої дивної мови. Він не розумів жодного слова, але мова йому подобалася. Йому подобалося сидіти поряд з ними і прихильно кивати у відповідь на їхні посмішки. Він майже відчував себе частиною цієї спільноти. Цікаво, чи не тому він приходить сюди? Трульс відкинув цю думку і знову зосередився на проблемі.

Про це теж повідомив Мікаель.

Експертиза службової зброї.

Мікаель сказав, що вона робитиметься у зв'язку зі вбивствами поліцейських, і він сам — щоб показати, що ця акція торкається абсолютно усіх, від нижчих чинів до вищих, — сьогодні вранці здав свій власний пістолет на балістичну експертизу. І що Трульсу належить зробити те ж саме якнайскорше, незважаючи на тимчасове усунення.

Мабуть, уся справа в кулі з Рене Калснеса. Напевно, вони зрозуміли, що вона була випущена з поліцейського пістолета.

Сам Трульс був у безпеці. Він не лише підмінив кулю, але й дуже давно заявив про крадіжку пістолета, яким скористався того разу. Він, звичайно, чекав, прочекав цілий рік, аби бути впевненим у тому, що ніхто не стане пов'язувати крадіжку його зброї зі вбивством Калснеса. А потім він розтрощив ломом двері у власній квартирі, щоб усе виглядало правдоподібно, і повідомив про злом. Він склав довгий список зниклих речей і отримав близько сорока тисяч страховки. Плюс новий службовий пістолет.

Проблема полягала не в цьому.

Проблемою була куля, яка нині лежала в коробці з доказами. У той момент це здалося — як вони там кажуть? — хорошою ідеєю. Але тепер Мікаель Бельман був йому потрібен. Якщо Мікаеля усунуть з посади начальника поліції, він не зможе скасувати усунення Трульса. У будь-якому разі нині вже пізно що-небудь міняти.

Усунення.

Трульс насолодився цією думкою і підняв чашку, щоб відсалютувати своєму відображенню в скельцях сонцезахисних окулярів, які він поклав на стіл перед собою. Мабуть, він розсміявся вголос, бо тайці з підозрою подивилися на нього.

— Не знаю, чи встигну зустріти тебе в аеропорту, — сказав Харрі.

Він проходив повз те місце, де повинен був знаходитися парк, але де члени міської ради в нападі колективного божевілля вирішили відтворити схожу на в’язницю будівлю легкоатлетичного стадіону. Цього року тут проводилися міжнародні змагання, а поза тим не відбувалося нічого. Харрі довелося щільно притискати мобілку до вуха, щоб чути її голос у шумі вечірнього руху.

— Я забороняю тобі зустрічати мене, — сказала Ракель. — Тепер у тебе є справи куди важливіші. А я саме хотіла запитати: може, мені залишитися на ці вихідні тут? Щоб не заважати тобі.

— Не заважати в чому?

— Не заважати бути поліцейським, Холе. Приємно, коли ти робиш вигляд, що я тобі не заважаю, але нам обом прекрасно відомо, в якому стані ти перебуваєш, коли занурюєшся у розслідування.

— Я хочу, щоб ти була тут. Але якщо ти не хочеш…

— Я хочу бути з тобою увесь час, Харрі. Я хочу сидіти верхи на тобі, щоб ти нікуди не міг піти, ось чого я хочу. Але мені здається, що того Харрі, разом з яким я хочу бути, зараз немає удома.

— Мені подобається, коли ти сидиш верхи на мені. І я нікуди не піду.

— Саме так. Ми нікуди не підемо. І в нашому розпорядженні буде увесь час світу, добре?

— Добре.

— Чудово.

— Ти впевнена? Ну, якщо моє бурчання приносить тобі радість, я із задоволенням ще побурчу.

Її сміх.

— Як Олег?

Вона розповіла. Пару разів він усміхнувся. Принаймні один раз посміявся.

— Зараз я мушу раз’єднатися, — сказав Харрі, дійшовши до дверей ресторану "Шрьодер".

— Так? А що у тебе за зустріч?

— Ракель…

— Я знаю, що не повинна запитувати, просто тут так нудно… Слухай!

— Що?

— Ти мене любиш?

— Я люблю тебе.

— Я чую шум руху, значить, ти знаходишся в громадському місці і вголос говориш, що мене любиш?

— Так.

— Люди обертаються?

— Я не дивився.

— Напевно, буде виглядати дитинно, якщо я попрошу тебе зробити це ще раз?

— Так.

Знову сміх. Господи, він зробить що завгодно, тільки щоб мати можливість її чути.

— Ну і?

— Я люблю тебе, Ракель Фауке.

— А я люблю тебе, Харрі Холе. Подзвоню завтра.

— Привіт Олегу.

Вони закінчили розмову, Харрі відчинив двері та увійшов.

Сільє Гравсенг наодинці сиділа біля вікна в глибині приміщення. Стіл, за яким вона влаштувалася, колись був постійним місцем Харрі. Її червона спідниця і червона блуза на тлі великих старих столичних пейзажів, що висіли на стіні позаду, здавалися плямами крові. А рот її був ще червоніший.