Ю Несбё - Поліція

Аврора бігла до хвіртки і прислухалася, чи не пролунають позаду неї кроки, але скрип її власних кросівок об гравій заглушив усі інші звуки. І ось вона вже біля хвіртки. Аврора прочинила її і побачила, як мама вибирається з маленького блакитного автомобіля біля гаража.

— Привіт, мала, — усміхнулась мама, дивлячись на неї запитально. — Ну й гасаєш же ти.

— Тут якийсь чоловік запитує про татка, — ледве вимовила Аврора, бо гравієва доріжка виявилася довша, ніж вона думала, і вона захекалася. — Він стоїть на ґанку.

— Он як?

Мама простягла їй пакети з покупками, які дістала із заднього сидіння, зачинила дверцята й увійшла разом із дочкою у хвіртку.

На ґанку було порожньо, але двері в будинок все ще були відчинені.

— Він увійшов до будинку? — запитала мама.

— Не знаю, — відповіла Аврора.

Вони зайшли всередину, але Аврора залишилася в передпокої, тримаючись ближче до відчинених дверей, а мама пішла повз вітальню в кухню.

— Агов, є хто? — почула вона мамин вигук. — Є хто-небудь?

Потім мама повернулася в передпокій уже без пакетів.

— Тут нікого немає, Авроро.

— Але він був тут, чесне слово!

Мама здивовано подивилася на неї і розсміялася:

— Ну звичайно, люба. Чом би я тобі не повірила?

Аврора не відповіла, не знала, що сказати. Як пояснити, що, можливо, до них приходив Ісус? Чи Дух Святий? У будь-якому разі, хтось, кого не кожен може побачити.

— Він, звичайно, повернеться, якщо у нього була важлива справа, — сказала мама і пішла до кухні.

Аврора стояла в передпокої, де все ще відчувався солодкий задушливий запах.

— Скажи, у тебе що — взагалі немає особистого життя?

Арнольд Фолкестад підняв голову від паперів і усміхнувся, побачивши високого чоловіка, що сперся ліктем об одвірок:

— Не у мене одного, Харрі.

— Десята година, а ти все ще тут.

Арнольд реготнув і склав папери в стос:

— Я ж бо ось збираюся додому, а ти тільки-но прийшов, і скільки збираєшся пробути?

— Недовго, — Харрі зробив крок у кабінет і всівся на стілець. — І у мене принаймні є жінка, з якою я можу проводити вихідні.

— Та невже? А в мене є колишня дружина, з якою мені не потрібно проводити вихідні.

— Правда? Я не знав.

— Принаймні колишня співмешканка.

— Кава є? А що сталося?

— Кава закінчилася. Одному з нас прийшла в голову невдала думка, що настав час зробити пропозицію. З цієї миті усе покотилося по низхідній. Я усе відмінив уже після того, як були розіслані запрошення, і вона поїхала від мене. Вона сказала, що не зможе з цим жити. Це найкраще, що зі мною відбулося, Харрі.

— Гм. — Харрі провів по бровах великим і вказівним пальцями.

Арнольд підвівся і зняв куртку з гачка на стіні.

— Важко там у вас?

— Як сказати. Сьогодні нас відкинуло назад. Валентин Єртсен.

— Себто?

— Ми думаємо, він Пильщик. Але поліцейських убив не він.

— Упевнені?

— Принаймні не сам.

— Їх може бути декілька?

— Катрина запропонувала таку версію. Але факт той, що в дев’яноста восьми і шести десятих відсотка вбивств на сексуальному ґрунті вбивця діє самостійно.

— А це означає…

— Вона не здавалася. Сказала, що дівчину з Тріванна напевно убили двоє.

— Це тоді, коли частини трупа були виявлені на відстані кількох кілометрів одна від одної?

— Ага. Вона вважає, що у Валентина може бути постійний спільник. І що вони можуть цим користуватися, щоб обдурити поліцію.

— Вони чергуються: один убиває, інший забезпечує собі алібі?

— Так. І насправді цією схемою раніше вже користувалися: два засуджені насильники з Мічигану знайшли один одного в шістдесяті. Вони обставили свої злочини як типові серійні вбивства, діючи кожного разу за спільно розробленим планом. Вбивства були точною копією один одного. Вони також були схожі на злочини, скоєні ними раніше, адже у кожного з них були свої хворі переваги, і наші герої потрапили у поле зору ФБР. Але коли спочатку в одного, а потім в іншого виявилися залізні алібі на момент здійснення кількох убивств, підозри з них, звісно, були зняті.

— Розумно. А чому ти думаєш, що подібне не може статися тут?

— Дев’яносто вісім…

— …і шість десятих відсотка. Хіба це не вузьколобе мислення?

— Завдяки твоїм відсоткам я з’ясував, що Асаєв помер не з природних причин.

— Але у тій справі ти ще нічого не зробив?

— Ні. Але нехай воно почекає, Арнольде, ця справа важливіша, — Харрі притулився потилицею до стіни і заплющив очі. — У нас із тобою голови влаштовані майже однаково, і я страшенно вимотався. Тому я прийшов сюди лише для того, щоб попросити тебе допомогти мені подумати.