Ю Несбё - Поліція

— А ви хто? — запитала вона замість відповіді.

— Людина, якій потрібно поговорити з твоїм татком. Але з тобою ми теж можемо поговорити. Раз уже ми з тобою наодинці. Правда ж?

Аврора не відповіла.

— Яку музику слухаєш? — запитав чоловік, вказуючи на її айпод.

— Ріанну, — сказала Аврора і відвела гойдалку трохи назад. Не лише для того, щоб вибратися з тіні, яку відкидав чоловік, але й щоб краще його розгледіти.

— Он як, — промовив він. — У мене вдома є кілька її дисків. Хочеш узяти послухати?

— Ті пісні, яких у мене немає, я слухаю на "Спотіфай", — відповіла Аврора, відзначивши про себе, що чоловік виглядає зовсім звичайнісінько, в усякому разі, ніщо в ньому не нагадувало Ісуса.

— Авжеж, "Спотіфай", — сказав чоловік, сідаючи навпочіпки. Тепер він не просто став одного з нею зросту, але навіть був нижчий за неї. Так краще. — Там можна послухати будь-яку музику.

— Майже, — відповіла Аврора. — Але у мене доступ тільки до безкоштовного варіанта, там між піснями крутять рекламу.

— І тобі це не подобається?

— Мені не подобається, коли там говорять, це заважає зберегти настрій.

— А ти знаєш, що є такі диски, на яких говорять, і ці розмови — найкраще, що є в піснях?

— Ні, — сказала Аврора і схилила голову до плеча.

Їй було цікаво, чому чоловік розмовляє з нею таким м’яким голосом, адже зрозуміло, що зазвичай він говорить зовсім не так. Він говорив точнісінько, як ото її подружка Емілія, коли хотіла про щось попросити, наприклад, позичити їй улюблений одяг або щось, чого Аврорі робити не хотілося, бо це порушувало порядок.

— Тоді тобі варто послухати диск "Пінк Флойд".

— Хто це?

Чоловік огледівся навсібіч:

— Можемо піти до комп’ютера, і я тобі покажу. Ну, поки ми зачекаємо татка.

Можете просто сказати по буквах, я запам’ятаю.

— Краще показати. А заразом ти даси мені склянку води.

Аврора подивилася на нього. Тепер, коли він був нижчий за неї, сонце знову падало їй на обличчя, але воно більше не гріло. Дивно. Вона відкинулася на гойдалці назад. Чоловік посміхався. Між зубами в нього щось блиснуло. Ніби з’явився й знову зник кінчик язика.

— Ходімо, — сказав він, підводячись, і схопив рукою на рівні голови одну з вірьовок, на яких висіла гойдалка.

Аврора зіскочила з гойдалки, прослизнула в нього під рукою й пішла в напрямку будинку. Вона чула його кроки у себе за спиною. І голос:

— Тобі сподобається, Авроро. Я обіцяю.

Вкрадливий голос, як у священика на конфірмації. І цей татків вираз. Можливо, він усе-таки Ісус? Ісус чи не Ісус, їй не хотілося, щоб цей чоловік зайшов разом з нею в будинок. Але вона продовжувала йти. А інакше що вона скаже таткові? Що відмовилася впустити в будинок і дати склянку води його знайомому? Ні, так вчинити вона не могла. Вона пішла повільніше, щоб дати собі час подумати, знайти причину не впускати його в будинок. Але їй нічого не приходило в голову. А оскільки вона забарилася, він наблизився до неї, і вона почула, як він дихає. Важко, ніби захекався, пройшовши кілька кроків від гойдалки. З рота в нього йшов дивний запах, що нагадував запах рідини для зняття лаку.

П'ять кроків до ґанку. Причина. Два кроки. Сходинки. Давай же. Ні. Вони дійшли до дверей.

Аврора ковтнула слину.

— Наче замкнено, — сказала вона. — Доведеться почекати на вулиці.

— Справді? — вимовив чоловік і огледівся, стоячи на верхній сходинці, неначе там, за кущами, хотів побачити татка. Чи сусідів.

Вона відчула тепло його руки, що простяглася до її плеча. Він узявся за ручку дверей і потягнув її вниз. Двері відчинилися.

— Чудово, — сказав він, і дихання його почастішало ще більше, а в голосі з’явилося легке тремтіння. — От як нам пощастило.

Аврора обернулася до дверей і втупилася в напівтемряву передпокою. Тільки одна склянка води. І ця музика із словами, які її не цікавили. Здалека долинув звук газонокосарки. Злісний, агресивний, наполегливий. Вона переступила через поріг.

— Я повинна… — почала було вона, але різко зупинилася, відчувши його руку на своєму плечі, неначе він сунув її просто в середину її тіла.

Вона відчула тепло його шкіри коло коміра, де починалася її власна шкіра. Серце у неї затріпотіло сильніше. Запрацювала ще одна газонокосарка. Яка виявилася зовсім не газонокосаркою, а гарячковим гуркотом маленького двигуна.

— Мамо! — заволала Аврора, вирвалася з рук чоловіка, проскочила повз нього, умить перестрибнула через усі чотири сходинки ґанку, приземлилася на траву і побігла, прокричавши через плече: — Мені потрібно допомогти їй принести покупки!