Ю Несбё - Поліція

— Звичайно, я просто хотів упевнитися, що ви так само ставитеся до цієї справи.

— Господи, та навіщо йому купувати… — чоловік, який стояв перед Трульсом, скривився, неначе розкусив гнилу виноградину, — секс на вулиці? А небезпека заразитися? А діти? Ні, знаєте…

— Тоді, здається, ми зійшлися на думці, що немає сенсу продовжувати цю справу. І хоча у нас є підстави підозрювати, що ця жінка — повія, ваш син цілком міг позичити кому-небудь свою машину, фотографії водія у нас немає.

— У такому разі, у вас і справи немає. Ні, можете забути про це.

— Спасибі, ми вчинимо так, як ви радите.

Начальник поліції повільно кивнув, уважно вивчаючи Трульса:

— Берентзен з Оргкрима, правильно?

— Так точно.

— Дякую, Берентзене. Ви добре попрацювали.

Трульс широко посміхнувся:

— Стараємося як можемо. Вдалого вам дня.

— Повтори, що ти сказав? — вимовила Катрина, дивлячись на чорний монітор.

У світі за межами Котельні вже була друга половина дня, тут же повітря було задушливе від випарів людських тіл.

— Я сказав, що відповідно до директиви про зберігання даних зображення людей на трибунах були видалені, — відповів Бйорн. — І як бачиш, я мав рацію.

— А я що казала?

— Ти сказала, що файли — як собаче лайно на підошві кросівки, — сказав Бйорн. — Їх неможливо видалити.

— Я не казала "неможливо", — відповіла Катрина.

Четверо людей сиділи навколо монітора комп’ютера Катрини. Коли Харрі подзвонив Столе і попросив прийти, у голосі Столе передовсім відчулося полегшення.

— Я сказала, що це складно, — мовила Катрина. — Але, як правило, десь знаходиться їх дзеркальне відображення, яке розумний комп’ютерник здатний відшукати.

— Чи комп’ютерниця? — припустив Столе.

— Ні, — сказала Катрина. — Жінки не вміють паркуватися у проміжку між машинами, вони не пам’ятають результатів футбольних матчів і не в змозі навчитися останніх комп’ютерних новинок. Для цього потрібні дивні чолов’яги у футболках з емблемами різних музичних груп, що ведуть мізерне сексуальне життя. Так повелося з кам’яного віку.

— Тобто ти не можеш…

— Я кілька разів намагалася пояснити, що я не фахівець із комп’ютерів, Столе! Мої пошукові системи дісталися до файлосховища Норвезького футбольного союзу, але усі відеозаписи були стерті. А проникнути глибше я, на жаль, не можу.

— Ми заощадили б трохи часу, якби послухали мене, — зауважив Бйорн. — Що робитимемо?

— Але я не сказала, що більше нічого не можу, — продовжувала Катрина, як і раніше звертаючись до Столе. — Я маю кілька відносних переваг, таких, як жіноча чарівливість, нежіноча настирливість і повна відсутність сором’язливості. А це може принести результати у світі комп’ютерних маніяків. Загалом, те, що якось привело мене до цих пошукових систем, забезпечило мені прихильність одного індійського комп’ютерника із псевдонімом Сайд Кат. І годину тому я зателефонувала в Хайдарабад і послала його по сліду.

— І?..

— І ми дивимося запис, — сказала Катрина, натискаючи на клавішу.

Монітор спалахнув.

Вони втупилися в нього.

— Це він! — сказав Столе. — Виглядає дуже самотнім.

Валентин Єртсен, він же Пол Ставнес, сидів перед ними, склавши на грудях руки. Він спостерігав за грою без особливого ентузіазму.

— Гівнюк! — неголосно лайнувся Бйорн.

Харрі попросив Катрину прокрутити запис уперед на прискореному перемотуванні.

Вона на щось натиснула, і люди навколо Валентина Єртсена почали рухатися дивними ривками, а відлік часу у правому кутку помчався уперед. Тільки Валентин Єртсен сидів спокійно, як мертва статуя, посеред вируючого життя.

— Ще швидше, — сказав Харрі.

Катрина прискорила запис, і ті ж люди стали ще жвавішими, вони нахилялися назад і вперед, піднімалися, здіймали догори руки, зникали, поверталися із сосискою або кавою у руках. А потім вони побачили кілька порожніх блакитних сидінь.

— Один-один, перерва, — повідомив Бйорн.

Трибуни знову заповнилися. Публіка стала ще активнішою. Спливають хвилини у кутку екрана. Усі хитають головами в сильному розчаруванні. І раптом — руки підняті вгору! вдавалося, картинка на пару секунд застигла. І після цього люди одночасно схоплюються з сидінь, радісно стрибають, обіймаються. Усі, за винятком одного чоловіка.

— Рисі забив штрафний у додатковий час, — сказав Бйорн.

Матч закінчився. Люди стали покидати свої місця. Валентин просидів незворушно, поки всі не пішли. Потім він різко підвівся й пішов.