Ю Несбё - Поліція

Питання було в часі і в тому, чи знадобиться їм найкращий у світі план, якщо пташка вже чкурнула.

Харрі знав, що їхній план у рейтингу світових планів посідає не друге і не третє місце. Сам він сидів у кінці дев'ятимісної машини і слухав.

У першу чергу Фалькейд поцікавився у Харрі, чи є, на його думку, у Валентина зброя. Харрі відповів, що при вбивстві Рене Калснеса використовувалася вогнепальна зброя. Крім того, він вважав, що Беаті Льонн погрожували вогнепальною зброєю.

Харрі подивився на чоловіків, що сидять попереду нього. Поліцейські, що добровільно погодилися брати участь у збройних операціях. Харрі знав, яку надбавку до зарплати вони отримують. Не надто велику. І ще він знав, чого, на думку платників податків, можна вимагати від бійців "Дельти". Багато чого. Скільки разів він чув, як люди, підбиваючи підсумки їх роботи, критикували "Дельту" за те, що бійці загону не йдуть на великий ризик, не мають такого собі сьомого відчуття, яке підказує їм, що знаходиться за зачиненими дверима, у захопленому літаку, на лісистому березі, і не кидаються вперед сторчголов. Згідно з такою політикою, боєць, що виконує в середньому чотири завдання на рік, тобто близько сотні завдань за двадцять п’ять років служби, повинен був просто благати, щоб його убили на службі. Але річ у тому, що загинути — означало напевне зірвати виконання завдання і наразити на небезпеку інших бійців "Дельти".

— Усередині тільки один ліфт! — вигукував Фалькейд. — Другий і третій поїдуть ним. Четвертий, п’ятий і шостий візьмуть головні сходи, сьомий і восьмий — пожежні сходи. Холе, ми з тобою прикриваємо зовнішній простір на випадок, якщо він вистрибне з вікна.

— У мене немає зброї, — сказав Харрі.

— Ось, — відповів Фалькейд, передаючи назад "Глок-17".

Харрі узяв його, відчув солідну вагу, баланс.

Він ніколи не розумів фанатів зброї, як не розумів фанатів автомобілів чи людей, що будували домівки, відповідно до своєї аудіосистеми. Але він ніколи й не відчував особливого небажання потримати в руках зброю. До останнього року. Харрі згадав той день, коли востаннє тримав у руках зброю. Згадав "Одесу" в шафі, але викинув ці думки з голови.

— Ми на місці, — сказав Фалькейд.

Вони зупинилися на маленькій жвавій вуличці, перед ворітьми розкішної на вигляд чотириповерхової цегляної будівлі, як дві краплі води схожої на інші будинки в цьому районі. Харрі знав, що в деяких живуть старі грошові мішки, в інших — нові грошові мішки, які хочуть здаватися старими, а в інших розташовуються посольства, посольське житло, рекламні агентства, звукозаписувальні компанії і невеликі пароплавства. Тільки скромна мідна табличка на воротях вказувала на те, що вони прибули за призначенням.

Фалькейд підняв руку з годинником.

— Зв’язок по рації, — сказав він.

Бійці по черзі назвали свої номери — ті, що були Намальовані білим на їхніх касках, а потім натягнули на очі шапки з прорізами для очей. Вони затягували ремені своїх автоматів МР5.

— Зворотний відлік від п’яти, і заходимо. П’ять, чотири…

Харрі не знав, чи відчуває він свій власний або чужий адреналін, але у нього був яскраво виражений смак і запах, гіркий, солоний, як пістон від іграшкового пістолета, що вистрелив.

Двері відчинилися, і Харрі побачив, як чорні спини біжать через ворота і долають десять метрів, що відділяють їх від вхідних дверей, а потім зникають усередині будівлі.

Услід за ними Харрі вибрався з машини, поправляючи на собі куленепробивний жилет. Шкіра під ним була вже мокрою від поту. Фалькейд зліз із переднього пасажирського сидіння, заздалегідь вийнявши ключі із запалення. Харрі непевно пам’ятав випадок, коли об’єкти бліц-облави втекли від поліції на поліцейській машині, в якій лишилися ключі. Харрі простягнув "Глок" Фалькейду:

— У мене немає дозволу на носіння вогнепальної зброї.

— Видаю тобі тимчасовий дозвіл, — сказав Фалькейд. — Ситуація того потребує. Поліцейська інструкція, параграф такий-то. Напевно.

Харрі зарядив пістолет і пішов по гравієвій доріжці, коли назустріч ньому з будівлі вибіг молодик із кривою шиєю, як у пелікана. Борлак його ходив туди-сюди, наче він щось їв. Харрі помітив, що ім’я на табличці на лацкані його чорного піджака відповідає імені портьє, з яким Харрі розмовляв по телефону. Портьє не знав, чи знаходиться постоялець у номері чи взагалі у готелі, але обіцяв перевірити. Харрі суворо-пресуворо велів йому не робити цього, а просто продовжувати працювати, як ні в чому ні бувало, і зберігати спокій, бо тоді ні він, ні хтось інший не постраждає. Побачивши семеро одягнених у чорне й озброєних до зубів мужиків, вказівку щодо збереження спокою, звичайно, виконати було складно.