Тесс Герритсен - Хірург

Було темно, коли вона прокинулася в його обіймах. Почула, як він поворухнувся і запитав:

– Котра година?

– Восьма п’ятнадцять.

– Ого. – Від подиву він засміявся і перекинувся на спину. – Навіть не віриться, що ми проспали весь день. Здається, я нарешті відіспався.

– Ти теж недосипав останнім часом.

– Та кому потрібен той сон?

– Говориш як лікар.

– Це у нас спільне, – сказав він, погладжуючи рукою її тіло. – Ми обоє вже довгий час були позбавлені…

Якийсь час вони лежали мовчки. Тоді він тихенько запитав:

– Як це було?

– Питаєш, чи хороший ти коханець?

– Ні, я маю на увазі для тебе . Те, що я торкався тебе.

Вона всміхнулася.

– Мені було приємно.

– Я не зробив нічого поганого? Не налякав тебе?

– З тобою я почуваюся в безпеці. Саме цього я найбільше потребую. Почуватися в безпеці. Мені здається, що ти єдиний чоловік, який розуміє це. Єдиний чоловік, якому я можу довіряти.

– Деякі чоловіки заслуговують на довіру.

– Так, але які? Я ніколи не знаю.

– Ти й не дізнаєшся, доки не опинишся у скруті. Саме тоді такий чоловік буде поряд.

– Мабуть, мені ніколи не щастило натрапити на такого. Я чула від інших жінок, що варто тільки розповісти чоловікові про те, що сталося, варто тільки сказати слово «зґвалтування» , і чоловік одразу відвернеться від тебе. Як від зіпсованого товару. Чоловіки не хочуть про це чути. Для них краще мовчання, аніж відверте зізнання. Але мовчання підступне. Воно поширюється далі, й одного дня ти не можеш розказати ні про що інше. Усе життя перетворюється на табу.

– Ніхто не має так жити.

– Але тільки так інші люди можуть бути поряд з такими жінками, як я. Якщо ми будемо мовчати. Та навіть тоді, коли я не розказую про це, воно все одно є в мені.

Він поцілував її, і цей маленький поцілунок був сповнений безмежного кохання, адже він був поряд навіть після її болючого зізнання.

– Ти залишишся зі мною сьогодні? – прошепотіла Кетрін.

Його теплий подих торкався її волосся.

– Якщо дозволиш запросити тебе на вечерю.

– Ой, я зовсім забула про їжу.

– Ось у чому різниця між чоловіками і жінками. Чоловіки ніколи не забувають про їжу.

Усміхаючись, вона сіла на ліжку.

– Тоді доручаю тобі напої. А я нагодую тебе.

Мур приготував два мартіні, і вони потягували їх, доки Кетрін робила салат і смажила стейки. «Чоловіча їжа», – радісно подумала вона. Червоне м’ясо для нового чоловіка у її житті. Приготування їжі ніколи не приносило їй стільки задоволення, як сьогодні, коли Мур усміхався, подаючи їй сіль та перець, а в самої від алкоголю трішки запаморочилося в голові. Вона не пригадувала, коли ще їжа здавалася їй такою смачною. Було відчуття, ніби її щойно випустили із закоркованої пляшки й вона нарешті змогла насолодитися всіма відтінками смаків і запахів.

Вони вечеряли на кухні і потягували вино. Її кухня, з білою плиткою і білими меблями, раптово сповнилася яскравих кольорів. Червоне вино, хрусткий зелений салат, блакитні в клітинку серветки. І Мур, що сидів навпроти. Колись він здавався їй безбарвним, як інші нічим не примітні чоловіки, з якими ви минаєтесь на вулиці. Вона побачила його тільки зараз, помітила його теплий рум’янець, павутинки зморщок навколо очей. Усі ті милі недоліки обличчя, якого торкнулися радість і смуток.

«У нас попереду ціла ніч», – подумала Кетрін, і думка про те, що чекає на неї, викликала усмішку. Вона підвелася і простягнула йому руку.

Доктор Цукер зупинив запис сеансу гіпнозу доктора Полочека і повернувся до Мура і Маркетта.

– Це можуть бути хибні спогади. Корделл вигадала другий голос, якого насправді не було. Бачте, у цьому й полягає проблема гіпнозу. Спогади – дуже непостійна річ. Їх можна змінити, переписати, підлаштовуючи під певні очікування. Вона пішла на сеанс, вірячи , що Капра мав спільника. Вуаля, ось вам і спогад! Другий голос. Другий чоловік у будинку. – Цукер похитав головою. – Це не достовірна інформація.

– Але теорію про другого убивцю підтверджують не тільки її спогади, – сказав Мур. – Хірург надіслав їй пасма волосся, які він міг відрізати тільки в Саванні.

– Вона каже , що волосся їй відрізали у Саванні, – зауважив Маркетт.

– Ви теж їй не вірите?

– Лейтенант зробив слушне зауваження, – сказав Цукер. – Ми маємо справу з емоційно вразливою жінкою. Навіть враховуючи те, що після нападу минуло два роки, ми не можемо бути цілком упевнені, що у неї стабільна психіка.