Тесс Герритсен - Хірург

«Він тут? Чи в іншій кімнаті, уже підстерігає мене?»

Боже, краще б вона надягнула бронежилет. Але ж вона зовсім не сподівалася на таке.

Її заливав піт, затікав під її спортивний ліфчик. Вона побачила на стіні телефон. Підійшла до нього і зняла слухавку. Гудків не було. Жодної можливості викликати підмогу.

Вона залишила її висіти і боком підійшла до дверей. Зазирнула до сусідньої кімнати і побачила, що то була вітальня зі старенькою потертою канапою і кількома стільцями.

Де ж Гойт? Де він?

Ріццолі зайшла до вітальні. За кілька кроків вона скрикнула, коли раптово озвався її пейджер. Чорт забирай. Вона вимкнула його і рушила далі.

У передпокої вона зупинилась і роззирнулася. Вхідні двері були відкриті навстіж.

«Отже, він утік».

Вона вийшла на ґанок. На неї знову налетіли москіти, але Ріццолі не зважала, пильно оглядаючи подвір’я, брудну дорогу, де стояла її автівка, високу траву і невеликий лісочок, що підступав майже до самого будинку. Безліч місць, де можна сховатися. Поки вона, наче шалений бик, виламувала задні двері, він вийшов через передні і заховався в лісі.

«Корделл у будинку. Треба її знайти».

Вона повернулася назад і кинулася сходами нагору. На другому поверсі було спекотно, навіть задушливо, з неї градом лив піт, поки вона поспіхом перевіряла три спальні і ванну. Корделл ніде не було.

Господи, та тут можна задихнутися.

Вона спустилася на перший поверх, і від моторошної тиші у неї волосся стало дибки. Раптом вона зрозуміла, що Корделл мертва. Що той крик, який вона чула у стайні, був її передсмертним криком, останнім звуком, що вилетів з її перерізаного горла.

Ріццолі повернулася до кухні. Крізь вікно біля умивальника вона могла добре роздивитися стайню.

«Він бачив, як я продерлася крізь траву і пішла до стайні. Він бачив, як я відчинила двері. Він знав, що я побачу там її „Мерседес“. Він знав, що у нього обмаль часу.

Тому він закінчив свою справу. І втік».

Холодильник гуркнув кілька разів і замовк. Вона чула власне серцебиття, таке гучне, ніби хтось бив у барабан.

Озирнувшись, вона помітила двері до підвалу. Єдине місце, яке вона ще не оглянула.

Ріццолі відчинила двері і побачила перед собою непроглядну темряву. Дідько, їй це страшенно не подобалось – спускатися в цей морок, ступати цими непевними сходинками, коли вона й так знала, яке жахіття чекає на неї внизу. Їй не хотілося цього робити, але вона була переконана, що внизу лежить Корделл.

Вона сягнула до кишені і вийняла маленький ліхтарик. Освітлюючи дорогу тонесеньким промінчиком, вона ступила крок, тоді ще один. Повітря тут було прохолодним і вогким.

Їй у носа вдарив запах крові.

Зненацька щось зачепило її обличчя і вона відсахнулась. Із полегшенням видихнула, коли зрозуміла, що то лише ланцюжок для вмикання світла, який висів над сходами. Вона підняла руку і потягнула за нього. Нічого не сталося.

Доведеться обійтися ліхтариком.

Ріццолі знову спрямувала його на сходи. Однією рукою вона освітлювала собі дорогу, а в другій міцно стискала пістолет. Після задушливої спеки нагорі повітря внизу здавалося їй ледь не крижаним, заморожувало краплинки поту, що вкривали її шкіру.

Вона спустилася донизу, її ноги відчули втрамбовану землю. Тут було ще холодніше, відчувався сильний запах крові. Повітря було густим і вогким. Тиша, непорушна, як сама смерть. Найгучнішим звуком було її власне дихання, що зі свистом виривалося з легень.

Ріццолі присвітила ліхтариком вгору і ледь не скрикнула, побачивши власне відображення. Вона стояла з пістолетом напоготові і дивилась на те, що вихоплював із темряви ліхтарик.

Скляні банки. На полиці рядочком стояли великі аптечні банки. Їй не треба було дивитися, що плавало всередині, вона й так знала.

«Його сувеніри».

На полиці стояло шість банок, на всіх були етикетки з іменами. Виявляється, жертв більше, ніж було відомо поліції.

Остання банка була порожньою, однак на етикетці уже було написано ім’я. Вмістилище чекало свій приз. Найкращий з усіх.

«Кетрін Корделл» .

Ріццолі повернулась, її ліхтарик пробігся стелею, минаючи масивні колони і камені фундаменту, і різко зупинився в дальньому кінці. На стіні була якась темна пляма.

Кров.

Вона опустила ліхтарик, і світло впало прямісінько на тіло Корделл. Її зап’ястя і щиколотки були прив’язані скотчем до ліжка. На боці виблискувала свіжа, ще тепла кров. На її білому стегні виднівся червоний відбиток долоні, ніби Хірург притиснув руку, аби залишити на ній свій слід. Біля ліжка стояла таця з хірургічними інструментами. Знаряддями тортур.