Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус

— Точно! Тягне на закритий указ. Ти, Сирота, хоч при замполітові не ляпни. Сам знаєш, за такі речі ґнота встромляють глибоко і без усякої поваги.

— Здогадуюся. Про Кіціуса комісар «нагору» просигналив?

— А хто ж іще? Ясно, що не двірник. Той із переляку свою мітлу загубив.

Останню фразу Старого я одразу забув. А з'ясувалося, що саме двірник і його мітла додали до загалом похмурої картини слідства у справі вбивства кілька життєрадісних і світлих барв. Але про це дещо згодом. Зараз мені муляло те, що муляє кожному сискарю на початку слідства: за що зачепитися?

Від автора: Олекса і його начальник мали на увазі закритий Указ Президії Верховної Ради СРСР про кримінальну відповідальність за злісні, наклепницькі вигадки щодо основ державного ладу, КПРС, керівників партії та держави, — за умови, якщо ці вигадки не підпадають під поняття «свідома антирадянська пропаганда». За «свідому» давали до п'ятнадцяти років, а за «вигадки» — до п'яти. Сьогодні важко навіть збагнути, що під визначенням «вигадки» малися на увазі звичайнісінькі анекдоти. Але ж було! І давали!..

Олекса Сирота:

Я розреготався у кабінеті у Старого, бо пригадав не анекдот, а дещо інше — комісара Мегре.

В журналі «Огонек» якраз почали друкувати з продовженням черговий роман Жоржа Сименона. Вочевидь, у щотижневика виникли проблеми з передплатою на друге півріччя. І цей модний останнім часом французький автор мав порятувати ситуацію. Щодо роману, то там теж вбивають домушника і везуть його в багажнику автомобіля через усе місто, Париж, звичайно.

Я казав, що Кіціуса до нас на площу привезли у багажнику? Мішок пахнув бензином і ще на ньому знайшли сліди автомастила. Запасливі водії часто возять каністру з пальним і банку з мастилом у багажнику.

Так от, паризькі вбивці, на відміну від київських, мали совість. Бо хоча вбили свого злодія, але труп його підкинули не під столичну жандармерію, а в якийсь із паризьких парків культури та відпочинку. Але теж під кущик. Тільки не в мішку, а в цивільному одязі.

Роман лише почали друкувати, але я одразу здогадався, що цього разу комісару Мегре не пощастить. Редакція зробила тонкий натяк у передмові: «Традиційна форма поліцейського роману є для прогресивного французького автора лише засобом викриття наскрізь продажної системи буржуазного правосуддя, яка насправді захищає сильних світу цього». Цікаво буде дочекатися, доки цей же роман надрукують у «Всесвіті» і, порівнявши обидва тексти, встановити, чий редактор дурніший: наш чи московський. Пам'ятаю, в «Иностранной литературе» було таке: «Его рука лежала у нее между ног». А в нашому журналі: «Він делікатно доторкнувся до її коліна». Читач потім дивується: звідки наприкінці твору у героїв узялися діти?

Що робить комісар Мегре на моєму місці? Маю на увазі, коли йому підкидають вбитого домушника. Він піднімає на ноги всіх оперативників та інспекторів і розсилає по місту — послухати, що говорять трудящі, яких продажна система буржуазного правосуддя насправді не захищає. Слушна думка! Стосовно послати… зарубіжний досвід треба вивчати і впроваджувати. Мені саме підсунули курсанта-практиканта з вищої школи міліції, треба буде його розіслати якомога далі, аби воно не плуталося під ногами і не заважало слідству.

А комісару (себто — старшому інспектору Сироті) варто зазирнути до «злодійської» бригади. Ні, не по пляшку. Знаю я їх… Сирота, зачекай трохи, ми тут саме розслідуємо крадіжку у продмазі у Святошині, то може вдасться заникати пару ящиків речових доказів. Дочекаєшся. Але дещо розпитати про Кіціуса треба. Бо коли справа на контролі, зайва інформація не завадить. Маю досвід. Не встигнеш дійти до свого кабінетика, як починаються дзвінки і візити: «Сирота, де версії?» Де, де… сказав би! У риму.

У «злодіїв» нікого не було. Я поткнувся до чергової частини, аби дізнатися, куди поділися всі хлопці, і побачив там щось стороннє. Було цьому сторонньому громадянину років зо тридцять, а може, й менше. Чолов'язі, який приречено сидів у кутку на табуретці, додавали віку розкішний фінгал під правим оком і сліди свіжого гострого алкогольного отруєння на решті фізіономії. Картину доповнювали зібганий піджак із університетським значком догори дригом, краватка, що звисала з нагрудної кишені, та класично кирпатий носяра, яким бідолаха увесь час шморгав.

— Всім привіт! А «злодійська» куди поділася? Хтось склади Центрального гастроному обчистив?