Валерій Лапікура - Комісар Мегре і Кіціус

Експертиза одягу Кіціуса все ще не надійшла.

Я не витримав і пішов до ентевешників.

— Алло, що таке, хлопці? Хто сьогодні вперся поза чергою?

— Пробач, Сирота, але тут накрили великий підпільний пошивочний цех. Жіночі брючні костюми шили. Під Італію. Так начальство трусить, аби ми встановили, з якого виробництва «тіньовики» крали матерію.

— А якщо з самої Італії?

— Ну, знаєш! Давай ми тобі краще анекдот розкажемо.

— З паршивої вівці хоч анекдот. Давайте.

— Розмовляють два грузини. Чи азербайджанці…

— А може, вірмени?

— Не перебивай, бо забуду. Так от, один каже: купи у мене завод. Хороший завод, обладнання нове, постачальники надійні, збут налагоджений. Задешево віддам. Всього за два мільйони. А другий дивується: чого так задешево? — Гроші потрібні, каже перший. Обком хочу купити.

— Дуже смішно. А ще смішніше буде, як я цей анекдот задешево продам замполіту. З посиланням на першоджерело.

— Сирота, не бери на пушку.

— Продам! Якщо завтра не зробите експертизу Кіціусового шмаття.

— Сирота, це шантаж!.. Післязавтра.

— Тоді разом із експертизою мішка.

— За горлянку хапаєш?

— Ага! Якщо сьогодні я не візьму за горлянку вас, завтра мене самого візьмуть за… самі знаєте, за що.

— Сирота, давай поговоримо, як нормальні люди. Тобі що, так залежить на цій експертизі? Оперативних розробок не вистачає? Там же — ані крові, ані сперми: сама пилюка. А ти знаєш, скільки з нею метушні, з цією пилюкою? Я і так уже до знайомих фізиків у Академію наук бігаю. Бо наш електронний мікроскоп або зайнятий, або в наладці.

— Та я що? Хіба не розумію? Це мене комісар Мегре накрутив.

— У якому напрямі?

— У напрямі свіжого журналу «Огонек». Нова публікація. Там ситуація схожа. І от французька експертиза знаходить на одязі вбитого кілька волосинок якогось екзотичного звіра. А комісар Мегре швиденько встановлює, який саме паризький кушнір пошив зі шкіри цього звіра кілька накидок для особливої моделі спортивного лімузина з відкритим верхом. Це аби водій і пасажир не мерзли у холодну пору і на великій швидкості. Автомобілів таких на всю столицю Франції було аж чотири штуки.

— І що?

— Зробиш експертизу — розкажу.

— Їм там у своєму Парижі, як електронний мікроскоп зламається, так не треба наладчика аж з Марселя викликати. Як нам із Шостки. Добре, візьми поки що фотографії мішка і заходь у п'ятницю.

По правді, я й сам не знав, чим завершилася аналогічна історія у комісара Мегре, бо закінчення повісті обіцяли у наступному номері — за тиждень. Але ж треба якось морально стимулювати колег. Я розклав принесені фотографії на столі, витяг лупу — спогад про дитяче захоплення філателією — і почав уважно розглядати. Все нормально, штамп із фабричним номером на мішку читається дуже добре. Я розвеселився — з нашою маніакальною звичкою брати все на облік, десь цей мішок зафіксований. Потім вирішив ще раз продивитися знімки вбитого Кіціуса. Їх відклацали чимало. Було таке враження, що на обличчі покійного застиг вираз здивування. Але, можливо, це мені просто здалося після того, що я почув за ці неповні два тижні. Господи, вже два тижні! А справа на контролі!

Експерти стверджують, що Кіціус загинув між першою і другою годинами ночі. Скільки часу він пролежав у квартирі, скільки його возили у багажнику — ніхто сказати не береться. Можна лише припустити, що у сквері труп пролежав досить довго, бо мішковина просякла росою. Отже, поклали ще затемна. Бо хто ж робить такі справи у світлу пору? Я продовжував тасувати знімки, як карти, думаючи про своє, коли підсвідомість подала мені сигнал. Я зосередився, сфокусував зір і зрозумів, у чому справа. На ногах Кіціуса не було взуття. Сягнув до опису віднайдених речей — черевики чи туфлі там теж не фігурували. Зробив пару дзвінків. Відповіли: клієнта привезли у самих шкарпетках. Я зрадів:

— Витрусіть із тих шкарпеток усе, що можна, — кажу.

А хлопці з НТВ, яких я замполітом шантажував, мені одразу:

— З поваги до тебе не тільки витрусимо, а й виперемо, висушимо, випрасуємо, вишиємо монограму О. С. і подаруємо до дня міліції.

— Ну і жартики у вас!

— У кого вчимося? Добре, встромимо твої шкарпетки під електронне око. Раптом там автограф убивці?

Стоп, Сирота, схаменися! Раденький, що дурненький. Якщо Кіціус і справді ходив «на діло» у самих шкарпетках, то що на них знайдуть? Залишки цегли, цементу, вапна та ще, може, мастики. Всю цеглу для Київміськбуду ліпить один і той же самий комбінат з одна тисяча дев'ятсот сорок дев'ятого року. Те ж стосується і цементу. Або марка «чотириста», або марка «шістсот», зроблена у Білій Церкві. Щодо мастики, то від тайги до британських морів вона у нас теж єдиного сорту. Як і пиво. Не здивуюсь, якщо її випускають у цеху ширнепотрібу при величезному військовому підприємстві, на територію якого втрапити важче, аніж дільничному вибитися в міністри. Ні, може планова економіка і має свої переваги для виробника, але для «убивчої» бригади карного розшуку вона створює виключно вбивчі умови, даруйте за каламбур.