Валерій Лапікура - Поїзд, що зник

А зараз варто подумати про себе, хоча мені до пенсії далеченько.

Я спустився на вулицю Горького, сів у тридцять восьмий автобус, але доїхав тільки до вулиці Свердлова. Коли вже цього дня інтуїція мене супроводжує, то не варто полишати її гостинне товариство. Швиденько скотився на Хрещатик і завернув до книгарні “Дружба”. Якщо сьогодні, як і обіцяли, завезли нову літературу, то Борис має бути десь тут… так і є! Стоїть посеред польського відділу і щось жваво розповідає бородатому журналісту з Українського радіо. Зобачивши мене, радісно загорлав:

- Олексо, подивись! Докторська дисертація Станіслава Лема! Про англомовну фантастику шестидесятих років. Аж два томи!

- Лем зачекає, докторе. Ти мені краще скажи, як це ти свого Павлика Морозова до наглої смерті довів?

- Кого?

- Пробач, я Максима Горького мав на увазі. Це у мене сьогодні всі ударники перших п’ятирічок в голові переплуталися.

- А, он ти про кого! Про “металіста”… вибачай, але він вже давно мій колишній пацієнт. Я його в очі не бачив з того дня, як тебе з Любкою-бардачкою помирив. Ти ж мені сам порадив - наплювати і забути. Я приїжджаю на роботу, по дорозі ламаю голову, як мені того сумісництва здихатись, а начальство саме назустріч біжить. Спасибі, Борисе Борисовичу, що виручили колег, але тепер усе гаразд, усі одужали, всі повернулися з курсів, тож закінчилося ваше сумісництво передчасно. Але ви не хвилюйтеся, табель ми вже закрили, проплатимо, як домовлялися, плюс надбавка за специфіку. От я й купив Лема за надбавку.

Я вибачився перед бородатим радіожурналістом, забрав у Бориса книги, вивів його надвір, силоміць посадив на лавку біля підземного переходу і повідомив:

- Борисе, отой знайда сьогодні вранці помер. І хтось уже поспішив виписати свідоцтво про смерть. Та це півбіди. Документ видали на підставі лікарської довідки. І як ти думаєш, хто ту довідку підписав? Ти, лебедику. Хоча, можливо, ти про це і не здогадувався.

Попри шокову ситуацію мій друг не втратив почуття гумору:

- Правильно вчив мене доктор Корольов: не варто влаштовувати дурдом у психушці. Це коли ж я востаннє з тобою каву на Львівській пив? Восьмий день вже… точно! Я те спецвідділення вже й забув, а виходить, що я там і досі папери підписую! Ну, повний деліріум… А до речі, Олексо, якщо ти в курсі, то від чого той “металіст” помер?

- На рівні члена політбюро - від гострої серцевої недостатності.

- Ще один маразм. Серце якраз у нього було сильне. Інакше він від шокової терапії загнувся б ще за попереднім місцем лікування. До речі, не здивуюсь, якщо насправді він помер ще тоді, коли мене з почестями у рідне відділення спровадили, а оця сьогоднішня дата - то така ж липа, як і мій підпис. Яке у нас сьогодні число? Перше? Тягли, щоб показник смертності за минулий квартал не перекрити.

- Аналогічний випадок, докторе, був у Крижополі. Там нічний сторож помер вдень.

- Це ти до чого?

- А до того, що кілька років тому з невідомих мені причин показник смертності по Києву раптом підскочив - і то добряче! Без епідемій, повеней, землетрусів, авіакатастроф і бабських наговорів. Щоправда, за авіакатастрофи не можу ручатися: вони у нас засекречені.

Від автора: Нагадаю: в сімдесятих роках у Радянському Союзі діяла фактично тотальна заборона на будь-яку інформацію про кількість жертв авіаційних катастроф. Сам факт загибелі авіалайнерів ще сяк-так визнавали, особливо, коли на борту перебували відомі люди чи катастрофу бачила велика кількість свідків. Але щодо точної цифри загиблих - таке не публікувалося.

Олекса Сирота:

Мій друг Борис, як справжній лікар, швидко прийшов до тями:

- Ти хочеш сказати, що отой “металіст” з вулиці Лагерної свого часу зник не один?

- Схоже на те. Його біда полягає в тому, що він один, хто повернувся. І саме це, здається, було причиною його повторної смерті.

- Думаєш, його вбили з ідеологічних міркувань?

- Тобто?

- Науковий комунізм відкидає воскресіння з мертвих. А він узяв - і воскрес. Йолоп.

- Я знаю тільки одне: що я нічого не знаю.

- Сам придумав?

- Ні, Сократ.

- Тоді на всяк випадок перечитай його біографію. Можливо, підкаже, що робити аби закінчити життя не так, як він.

- Спасибі, докторе, на доброму слові. Особливо, якщо врахувати, що цю свиню у вигляді ударника комуністичної праці, члена партії і взірцевого батька двох дітей підклав мені саме ти. “Сів у метро, задрімав, почув, вискочив…” а навкруги приволзькі степи і станція “Максим Горький”. А вздовж дороги санітари з ношами стоять. І тиша… А до речі, про санітарів з ношами. Там у твого Лема ніде не сказано, чому нас, ментів лягавими дражнять?