Жорж Сименон - Справа Сен-Ф'якрів

«Люди — це моя пристрасть. Дехто колекціонує поштові марки, а я колекціоную й люблю людей!»

Ключем до розуміння Сіменонового демократизму може бути його життєвий і творчий шлях.

Жорж Сіменон, син Дезіре й Анрієт Сіменон, народився 13 лютого 1903 року в Бельгії, в місті Льєж. Батько займав скромну посаду бухгалтера страхової компанії, мати працювала в універсальному магазині. На шістнадцятому році життя Жорж втратив батька і змушений був шукати роботу. Він влаштовується судовим репортером льєжської газети, а відбувши військову службу в кавалерії, «подається завойовувати Париж». Почав писати нариси, оповідання, а згодом і романи на найрізноманітніші теми.

Сіменон був уже досить відомим письменником, коли в 1930 році, подорожуючи своєю яхтою по ріках Європи, вигадав комісара Мегре. З того часу постать спостережливого, дотепного, розумного й винахідливого, хоча водночас і трохи вайлуватого, комісара з незмінною люлькою в зубах, мов тінь, супроводить Сіменона на всіх етапах його творчого життя.

Коли почалася гітлерівська навала на Європу, Сіменон разом із родиною емігрував до Канади, звідки згодом перебрався до США. На американському континенті він перебував аж до повернення в Європу. З того часу — вже чотирнадцять років — він живе у Швейцарії.

Яскраве, сповнене численних зустрічей і хвилюючих пригод, життя Сіменона було й лишається для нього невичерпним арсеналом ідей і задумів, несподіваних висновків і творчих знахідок.

Тривале перебування за океаном дало йому багатющий матеріал для цілого циклу романів про пригоди Мегре в Новому Світі. Там народився й роман, який, на нашу думку, є шедевром Сіменона, тобто «Брати Ріко». Опис гангстерської суперорганізації та її членів надає романові глибоко реалістичного звучання, підсиленого громадським пафосом, старанно приховуваним автором під зовнішньою стриманістю, байдужістю й об'єктивністю.

Хоч серія про комісара Мегре займає лише третину літературного доробку Сіменона, вона, безперечно, є його найважливішою складовою частиною. Саме в ній письменник найпослідовніше викладає своє мистецьке кредо, своє ставлення до життя і людей.

Комісар Мегре — людина зовсім не така екстравагантна й виняткова, як, скажімо, один із його найславетніших літературних попередників — Шерлок Холмс. Ні, він чоловік звичайний, простий, без претензій. Демократичний, людяний, одвертий (наскільки дозволяють службові інтереси), він уміє знайти спільну мову з робітником, прислугою, кельнером, рибалкою, навіть бродягою. Зате йому майже ніколи не вдаються контакти з аристократією, найвищими урядовцями, ділками, банкірами, промисловцями, статечними буржуа.

Не випадково в романі «Порт у тумані» Мегре відчуває себе зовсім чужим і небажаним, коли випадково потрапляє в товариство претензійних і зарозумілих буржуа.

Вигаданий Сіменоном майже жартома, щоб виграти парі з якимось приятелем, комісар Мегре перетворився в персонаж, від якого автор вже не може відмовитися. Щось подібне сталося колись із Шерлоком Холмсом, якого Конан-Дойлеві довелося воскресити після того, як він описав його загибель від руки злочинця; читачі вимагали цього воскресіння.

Мегре не є класичним поліцейським комісаром з поверхового легковажного детективного роману. Він і не хоче, і не вміє догоджати, начальству, вислужуватися, Хоч в деяких романах комісар «помиляється», «боїться», «зазнає невдачі», його «мучить сумління», «він «гнівається», «захищається», його, нарешті, «ставлять на місце»…

Послідовний у своєму реалізмові, автор, хоч і не одразу, змушений був визнати, що його Мегре чужий не лише в салонах банкірів і аристократів, а й у нескінченних коридорах похмурого сірого будинку на набережній Орфевр — штаб-квартирі кримінальної поліції, де панують ті ж самі закони, що і в усьому буржуазному суспільстві, де чесність, порядність зовсім не вважаються цінностями, вартими уваги. Навпаки. Ось чому чесний і прямолінійний Мегре час від часу потрапляє навіть в опалу.

Від стандартного детективу романи Сіменона відрізняє й те, що автор дбає не про те, аби показати, як саме було вчинено злочин, а про те, щоб розкрити його причини , показати соціальний фон, середовище злочинця, розкрити характери й долі людей. Майстерність і правдивість, з якою це робить Сіменон, підносить більшість його романів до висот справжнього реалізму.

Ось, наприклад, «Тюрма» (1968 рік). Людина в капіталістичному суспільстві одинока. Вона живе мов у тюрмі, хоч і не завжди здатна це зрозуміти. Хто знає, як склалася б доля обдарованого журналіста Алена Пуато, якби оточення не знищило його морально й фізично.