Фрідріх Глаузер: Вахмістр Штудер

— Аякже!

— І заробляли чимало?

— Та незгірше… — Шлюмф завагався й змовк.

— Ну що ж, Шлюмф, я тобі повірю, що ти не вбив Вічі заради його гаманця. Триста франків ти заощадив?

— Так, триста заощадив… — Шлюмф позирнув на вікно й зітхнув — може, тему, що небо було таке синє.

— Отже, ти хотів одружитися з дочкою вбитого? А звуть її Зонья? А батько й мати згодні були?

— Батько — так: старий Вічі казав, що йому байдуже. Він часто навідувався до Еленбергера й там розмовляв зі мною, — вбитий, як ви кажете… Він казав, що я порядний хлопець, хай навіть і сидів у тюрмі: адже йдеться не про суд, а коли я одружуся з Зоньєю, то мені вже буде не до всяких там дурощів. Зонья дівчина порядна… А крім того, хазяїн обіцяв мені місце старшого садівника, бо Котеро вже старий, а я справу знаю…

— Котеро? Це той, що знайшов трупа?

— Так. Він щоранку виходить прогулятись. Хазяїн йому дозволяє робити все, що хоче. Той Котеро родом з Юри, але в ньому вже не лишилось нічого від француза. В середу вранці він прибіг до розсадника й сказав, що в лісі лежить Вічі, застрелений… Хазяїн зразу послав його викликати жандармів…

— А ти що зробив, як почув новину від Котеро?

Ет, відмахнувся Шлюмф, вони всі там перелякалися, що на них упаде підозра, — рецидивісти ж. Але цілий день було спокійно, до розсадника ніхто не приходив. Тільки Котеро ніяк не міг угамуватись, поки хазяїн гримнув на нього, щоб перестав колотитися…

— А в середу ввечері ти розміняв у «Ведмеді» стофранковий банкнот?

— Так, у середу ввечері…

Мовчанка. Штудер лишив пачку «Рачі іеппе» коло себе на ліжку. Не питаючись, Шлюмф узяв з пачки ще одну сигарету, а вахмістр простяг йому коробочку сірників і сказав:

— Сховай. I те й те. Та гляди не попадися.

Шлюмф усміхнувся вдячно.

— Коли кінчається робота в вашому розсаднику?

— О шостій. У нас десятигодинний робочий день, — відповів Шлюмф і квапливо додав: — Я взагалі на садівництві знаюсь. Наш бригадир у Тесенбергу завжди казав, що я маю до цього кебету. I люблю це діло…

— Мене це не цікавить, — умисне суворо сказав Штудер. — А після роботи ти зразу пішов до села, до своєї квартири? Де ти мешкав?

— У Гофманів, на Станційній вулиці. Ви зразу знайдете ту хату. Пані Гофман — добра жінка… У них кошикарська майстерня.

— Це мене не цікавить. Отже, ти прийшов до своєї кімнати, помивсь, а тоді пішов вечеряти. Чи як?

— Так.

— Отже: о шостій шабашите. — Штудер видобув з кишені нотатник і почав щось писати. — О шостій шабашите, пів на сьому, за чверть до сьомої — вечеря… — Звів очі на Шлюмфа. — Ти швидко їв? Чи повільно? Дуже голодний був?

— Не дуже.

— Отже, ти їв швидко й о сьомій уже скінчив вечерю.

Штудер неначе втупив погляд у блокнот, але очі його бачили все. Помітивши, що Шлюмпфове обличчя змінило вираз, він розвіяв напругу начебто невинним запитанням:

— Скільки ти заплатив за вечерю?

— Півтора франка. На обід в Еленбергера щодня дають миску юшки, а хліб і сир я приношу з собою. Еленбергер за юшку вираховує всього п'ятдесят рапів, а сніданок він дає за так, бо Еленбергер завжди поводився з нами по-людському, ми його любили, він і говорить так хвацько, глянути — то старий дідуган, і зубів уже нема, але… — все це Шлюмф вимовив одним духом, наче боявся, щоб йому не перебили. Та Штудер цього разу не мав охоти теревенити.

— А що ти робив у середу ввечері від сьомої до восьмої години? — спитав він суворо. В сухих пальцях він затискав олівця й не підводив погляду на Шлюмфа.

— Від шостої до сьомої? — Шлюмф уже важко дихав.

— Ні, від сьомої до восьмої. О сьомій ти скінчив вечеряти, о восьмій розміняв у «Ведмеді» сотню. Хто дав тобі триста франків?

І Штудер пильно глянув на хлопця. Шлюмф відвернув голову вбік, тоді раптом упав ницьма на ліжко, затуливши обличчя зігнутою правою рукою, й затрусився всім тілом.

Штудер чекав. Він був задоволений. Дрібненькими літерами записав у нотатнику: «Зонья Вічі» — і поставив великий знак запитання. Тоді промовив несподівано лагідно:

— Шлюмф, ми це діло розплутаємо. Я не дуже допитувався в тебе, що ти робив увечері в вівторок, тобто напередодні вбивства. Бо знав, що ти однаково набрешеш. Та й однаково це є в протоколах. Ти тільки скажи мені ще одне: що за дівчина твоя Зонья? Вона одиначка в родині?

Шлюмф рвучко підвів голову.

— Є ще брат. Армін.

— І ти того Арміна недолюбляєш?

— Я йому якось був доброго бобу всипав, — відказав Шлюмф і вищирив зуби, мов собака, коли гарчить.