Віктор Тимчук - Нащадки «Білого Хреста»

Хай йому біс!.. Я таки хвилювався, ніби мав затримати озброєного злочинця. Поволі підіймався сходами…

За столом сиділа чергова — Настя Вакулівна Палига, в халаті, без косинки — чорне волосся завите у дрібні кучерики. Вона щось в'язала із червоних ниток, її карі очі здивовано втупились у мене. А вона достоту ще молода жінка, до того ж приваблива своєю згасаючою красою, наче багаті осінні барви перед приморозками.

Вона першою привіталась, і я сів навпроти неї — біля столу.

— Ось я знову тут, — сказав їй. — Мене цікавлять два грузини. Де вони зараз?

— Вже виписались і, мабуть, поїхали додому, — відповіла своїм глибоким, грудним голосом. — А… а що сталося?

— Біда, Насте Вакулівно, — я скрушно похитав головою.

— Господи!.. — Чергова у відчаї притисла руку до високих грудей. — Якась напасть на них. Той Реваз звечора кудись подівся, а другий, Додо, сьогодні вранці поговорив з жінкою по телефону і пішов.

— Значить, дзвонили йому?

— Еге, голос бридкий, старечий, — охоче розповідала, продовжуючи в'язати.

— Він мав сьогодні забрати гроші з книжки. Багато вони наторгували?

— Хвалився, чула, тисяч п'ятдесят. І живуть же люди! — позаздрила.

— Не приводив той Додо кого-небудь до себе?

— Намагався, молодицю. Я не пустила. А потім до мене… — Чергова соромливо потупилась, прошепотіла: — Безсоромник він… У мене ж чоловік.

Яка впевненість і витримка! І заздалегідь продуманий непевний слід — дзвінок якоїсь старої. Ні, не вона те вигадала.

— Гроші розбещують і чоловіків, і жінок, — зауважив я. — А телеграми йому не приносили?

— Телеграми? — Палига замислилась, бо цього разу телеграма не передбачалась, але була велика спокуса приплести ще й її. — Телеграма… Еге, три дні тому.

— Від кого?.. Дай боже пам'яті… Ага, просив того Додо якийсь Тарасюк приїхати до Києва, — нарешті пригадала Настя Вакулівна.

Яка чудова імпровізація! Ні, я недооцінив її здібностей: Тарасюків у Києві, як Іванових у Москві, тисячі. Спробуй перевір!

— Точно Тарасюк?

— Тара…

Чергова затнулась, немов хтось невидимий міцно зціпив їй губи, і з її рук вислизло в'язання, а карі очі вибалушились, зробилися негарними, і вона поволі зводилась, п'ялась угору, невідривно дивлячись позад мене, на сходи… Я не оглянувся — знав, по них підіймався воскреслий Гветадзе. Палига вчепилася пальцями у комір блузки, шарпнула його і впала долу, зомлівши…

Залишили її під наглядом Бунчука, а самі відправились на ринок подивитися, хто працював замість Невори у павільйоні прокату вагівниць. Звичайно, ми здогадувались, але хотіли переконатися. Базар запруджений вантажними машинами з молодою цибулею, капустою і редькою. У клітках збуджено крякали качки й кудкудакали кури, в повітрі кружляло пір'я, й навколо стійко тримався велелюдний гомін.

— Вах, генацвале, ніколи б не подумав на Настю… — не міг заспокоїтися Гветадзе. — Наводити бандитів…

Біля вікна видачі вагівниць кілька жінок. Здалеку чулося бряжчання металевих шальок. В отворі хирлява, незугарна постать контролера Палиги, чоловіка чергової, в чорному бахматому халаті й кашкеті з ґудзичком, його бліде обличчя при ясному дні скидалося на гіпсову маску. Чи зв'язаний цей хворий чоловік із Тягуном і його сином Борисом, Євою і Неворою? Може, Настя не повідомляла про свої злочинні справи? Однак доведеться допитати і зробити обшук на квартирі.

Скорич, наче навмисне, загаявся біля металевих дверей павільйону, а ми з Додо пішли попід його стіною. Я став за жінкою. Вона зосереджено длубалась у вузлику, де лежали жужмом гроші. Вибирала з них монети. З вікна висунулася зморшкувата долоня, нетерпляче заворушила пальцями.

— Що ви там вовтузитесь?! — почув невдоволений голос Палиги. — Он люди чекають.

Я нахилився вперед, і мене побачив контролер — почав поволі стискати кулак…

— Кацо, давай… — звернувся до мене Гветадзе й зазирнув через моє плече у вікно.

Палига угледів Додо і тої ж миті відстрибнув у глиб павільйону, хряснув залізною затулкою. Жінка злякано відсахнулась, а я метнувся до дверей, у які вже ломився Скорич. За ним вбіг досередини, де напівтемрява розігнута широким снопом сонячного проміння. У ньому чітко вирізьблювались дерев'яні стелажі з вагівницями. Вузьким проходом обережно дісталися до вікна. Я зиркнув праворуч і угледів контролера з вагою на витягнутих угору руках.

— Товаришу!.. — гукнув Скоричу і штовхнув його в спину.

Вага пролетіла мимо й торохнулась на прилавок. Ось тобі й слабий Палига! А він підіймав наступну… Я зробив один великий стрибок й усім тілом навалився на контролера. Вагівниця з брязкотом скотилася по моїх плечах на долівку. Наспів Гветадзе й заломив запіненому Пализі руки.