Зоряна Лешко - Серце не обдуриш

– Була. І не розумію, як Оксана могла знайти там нормального чоловіка?! Навіщо ти туди влізла, ще й мене змусила? Там лише одні збоченці й придурки! Як тільки прийду додому, першим ділом видалю ту анкету.

Ярина на мить примружила очі, і Леся зрозуміла, що попалась.

– Якщо все так погано, то чому ти не видалила її одразу? Ага, мовчиш! Ще й почервоніла. Напевно, хтось таки є нормальний і цікавий. Зізнавайся!

– Ти завжди вмієш усе перевернути з ніг на голову. Я просто була в шоці від текстів і непристойних пропозицій, тому зі злості захлопнула ноут, надіюсь, що екран не тріснув. Але зараз я вже адекватна та йду додому його чистити. Зідзвонимось.

Леся злилась. Щось у душі муляло й не давало їй спокою, щось досі невідоме зароджувалось у ній, розросталось, не давало дихати, думати, було прагненням, якого вона не могла зрозуміти та прийняти. Це «щось» виривалось назовні, вимагало дії, зміни, оновлення.

Леся не розуміла, що з нею відбувається. Її ритм життя вже цілком усталений, тривалі стосунки з перспективою на майбутнє, план на наступні три роки. Тоді чому зараз перед очима не Славко, а чужий і незнайомий Мрійник?

Я не образився. У всіх бувають погані дні ☺

☺

Це твоє реальне фото?

Чому питаєш?

Мені здається, я вже десь тебе бачив

Так, реальне. Можливо, бачив. Ти звідки?

Львів. А ти?

Теж

Тоді не дивно… хоча… я б обов’язково познайомився з тобою…

?

Як тебе звати?

Леся

Руслан, дуже приємно.

☺ А твоє фото реальне?

Так. Чому питаєш?

Мені теж здається, що я десь тебе бачила.

Може, у сні?

Ти віриш у сни?

Так. І в містику, і в долю…

Вибач, зараз у мене справи, напишу пізніше.

Насправді їй потрібно було заспокоїтись.

Леся дуже зраділа, побачивши смайлик у повідомленні, і відповіла тим самим. Але більше не змогла написати нічого, як їй здалось, серйозного, усі слова наче випарувались. Леся перечитувала переписку й ледь не била себе кулаком по чолі – він ще подумає, що спілкується зі школяркою, яка створила дорослу анкету. Пальці тремтіли, набираючи відповідь, натомість подумки вона виправдовувалась: Я тільки переконаюсь, що в нього приховані мотиви, і видалюсь. А Ярина нехай сама шукає свій ідеал.

І раптом – згадка про сон. Далекий, давно забутий. Він виринув у пам’яті, і дівчину заполонили емоції: нетерпіння, хвилювання, бажання та страх, так, наче вона пережила все це насправді. І там був він! Саме він – Руслан. Тепер Леся була в цьому впевнена. І водночас розуміла, що це зовсім нереально, неможливо! Це не можна навіть збігом назвати! То чому ж вона так реагує?

Дівчина вкотре переконувала себе в тому, що в неї розгулялась фантазія, їй зараз самотньо, коханий у відрядженні, з подругою посварилась…

От власне – Ярина і сайт! Подруга ж обов’язково перевірить, чи Леся видалила анкету. Дівчину раптом почало тіпати: через Ярину в неї завжди неприємності, непередбачувані ситуації, та й усі, пов’язані з ними, наслідки також дістаються їй. Анкету потрібно терміново видалити, але… як же Мрійник-Руслан?

Леся закусила губу. Вона ніяк не могла змусити себе натиснути на видалення. Дівчина бачила, як блимає значок «онлайн» біля його фото, і їй зовсім не хотілося, щоб він подумав, наче вона просто злякалась і втекла. А ще Лесі не хотілось визнавати, що вона надто всім цим переймається, і це вже було зовсім по-дурному. Треба розумно написати щось на прощання, і якщо він відповість, то…

Просто попрощатись, ніякого «то» бути не повинно, тим паче що він бачить: вона на сайті й не озивається.

Я видаляюсь.

☹ Чому?

Це було помилкою.

Давай зустрінемось.

Леся заворожено дивилась на монітор і тремтіла від бажання прийняти Русланове запрошення. Навіть не так: вона назве сто й одну причину, щоб відмовитись, але зрештою все одно погодиться.

З нею знову відбувалось щось незрозуміле: у горлі стояв клубок, а від нетерпіння поколювало кінчики пальців.

Десь у глибині свідомості кричав розум, що так не можна, адже вона не знає, хто там, за фото: маніяк, збоченець чи просто чоловік, який розважається в неті. Байдуже. Своє бажання Леся виправдала думкою, що раз у житті може дозволити собі божевілля. Їй просто цікаво. Вона прагне нових вражень. Леся хоче в майбутньому сказати: «У мене є що згадати»…

Усе це дурні виправдання. Насправді їй нестерпно хочеться зустрітися з ним і дізнатись, чи відчуватиме вона в його присутності те саме, що відчуває зараз. Можливо, у неї всього-на-всього емоційний і чуттєвий голод, і зустрівшись, вона не відчує нічого, крім незручності. Тоді мило всміхнеться, перепросить і піде додому чекати Славка.