Тетяна Кирик - Кохати або помститися

«Можна я подумаю?» — запитала Таїсія. «Подумай!» — погодився він. Чоловік відійшов від неї на два кроки та подивився зверху вниз. Потім повернувся та вийшов у коридор. Вона вирішила, що він пішов збиратися та вийшла за ним з наміром проводити його. Але він не одягався. «Вже йдете?» — запитала вона. «Куди?» — відповів він. «До дому, чи в готель. Я не знаю де ви живете?» — здивовано промовила Тася. «Ні. Я вже відпустив свого водія. А від так залишусь у тебе на ніч.» — відповів Ігор. Тася аж присіла від його слів. А він безцеремонно зайшов до кімнати. Тася зайшла за ним. «А в мене тільки один диван», — констатувала вона. «Та нічого помістимося», — розсміявся він. «Хто з нас спатиме на підлозі? — ще не второпала, що коїться Тася. «Я не хочу на підлозі. І тебе туди не пущу». Він зняв піджак, бо був у сірому діловому костюмі. Зняв краватку. Повісив все це на стілець. Підійшов до дивана, став розглядати йото та спробував його розібрати. Тася стояла не в сих не в тих. «Що коїться? Її що, знову зґвалтують й дозволу не спросять?» — думала дівчина. Її руки затрусились на обличчі виступили сльози. Він повернувся до неї та дуже здивувався. Вигляд дівчини більш нагадував якийсь припадок. «Що з тобою? Тобі погано? Визвати швидку?» — він справді налякався. «Ні!» — розревілася вона. «Так чого ж ти?!» — запитав він. Вона нічого не казала, плакала та трусилася ще більше. Тоді він обійняв її, притягнув до себе так міцно. «Тихше!» — заспокоював він її, зовсім не чекаючи такої реакції. «Сядемо!» — наказав він та посадив її біля себе. «Що ви хочете зі мною робити?» — про лепетала вона. «Зовсім нічого. Якщо ти не згодна, то нічого», — двічі відповів Ігор. Він пішов до кухні та приніс їй склянку води. Вона пила воду повільними ковтками, а він гладив її по волоссю. «Скажи, коли ти казала, що не вмієш спілкуватися з чоловіками, ти мала на увазі, що..?» — він протягнув ці слова та не закінчив. Вона закивала головою. «Ну нічого, то зовсім нічого», — промовив він та подумав про себе: «Що я кажу, що роблю?». Зараз він й сам почував себе дійсно невпевненим. Він водив рукою по волоссю, витирав хусткою краплі на обличчі. «Давай лягай, будемо просто спати», — сказав він. Але вона вже не вірила таким словам. «Ні», — тихо відповіла вона. «Тоді я лягаю», — сказав твердо Ігор. Вона залишилася в кімнаті сама. А він пішов до ванни, прийняв душ та повернувся в її махровому халаті. Халат був йому замалий й він виглядав дуже кумедно. «Де в тебе ковдра та все інше?» — запитав чоловік. Вона зрозуміла, що він не жартує та залишається. Встала дістала все із шафи, кинула йому до рук. Він заходився сам все стелити. Тоді вона теж пішла прийняти душ, халата вже в неї не було й вона взяла із собою спортивний костюм. Повернулася, а він лежав в ліжку. Світло було вимкнено і горіла тільки лампа над диваном. Соромлячись вона лягла поруч. Він посунувся ближче до стіни. Вона не стала йому розповідати про свій першій сумний досвід, що стався з нею у Києві. Але про те, що з чоловіками вона не спала, розповіла. Він протягнув руку на її подушку та вона лягла на неї. Вони розговорилися, спочатку так, ні про що. Здебільшого розмовляв Ігор. Він розповів про свою молодість, про свою маму. Потім перейшов на те, де він був, як і де подорожував. «Який він цікавий», — помітила для себе Тася. Побалакали, а потім позасинали. Зранку він попив з нею чай та зателефонував водієві. Одягнувся, попрощався. Поїхав.

По дорозі Ігорю кортіло комусь розповісти про Таїсію. В голові бігали думки: «Може це саме вона. Саме така жінка, про яку ти так мріяв. Самотня, без грошей, без родини — чом ні?!» та зовсім інші: «Ти дорослий чоловік — тримай емоції при собі. Менше знають про твої задуми, краще життя». Він їхав, міркував та таки не втримався. Як завжди, зателефонував своєму кращому другу Олександру. Олександр майже відразу узяв слухавку та почув:

— О. Які люди! Як справи?

— Ну, що мрії збуваються.

— Мрії? Про що ти?

— Після неприємних для нас обох подій, засяяло світло.

— Ти впевнений, що виграєш суд?

— До чого тут це. Я про інше. Пам'ятаєш, я колись казав, що, якби я мав добрі компромати на деяких людей, все було би по іншому.

— Ти, нарешті, знайшов такий компромат?

— Ні, краще. Я знайшов ту, яка буде мені їх робити.

— Людина, яка на це погодиться? Хотів би я таку побачити.

— Може й побачиш згодом. Вона поки не дала згоду. Але це справа часу.

— Чому ти такий впевнений?

— Бо все як мені треба. Самотня, сирота, безробітна. Молода та цікава. Та ще наївна, немов дитина.