Тетяна Кирик - Кохати або помститися

— Зрозумів, ти різні склянки мила?

— Так, склянки, підлогу. Їздила у Харків поступати двічі, але не так сталося, як гадалося. Потім поступила, куди поступалося — на еколога.

— Поступають люди, куди поступається, а потім пів країни не знає де роботу їм знайти.

Так він відреагував на її останні слова та продовжив: «А запроси мене на каву до себе». Вона глянула на нього знизу угору. Було видно, що він її дуже здивував. Вони вже майже приїхали й водій запитав, як йому під'їхати до її будинку. «Я не знаю, я ж тільки переїхала до нього. Поблукали дорогами. Знайшли. Автівка зупинилася. Він вхопив її за руку та подивився у вічі. Нагадав: «Я би кави зараз випив». Таїсія мовчала, а потім знайшлась: «А в мене немає кави, тільки чай». Сказавши, вона потихеньку висмикнула долоню з його рук. «Хай буде чай!» — весело приказав він та вийшов слід за нею. Підморгнув водію та пішов з нею у під'їзд. «А раптом він маніяк?» — лізли страшні думки у голову Тасі. «Чи не тому я його начебто впізнаю, що десь по телебаченню про нього казали?» — ця думка налякала її ще більше. Серце забилося частіше. Вона зняла квартиру на четвертому поверсі в п'ятиповерховому будинку. Дійшли до квартири й Тася засмикала ключами. «Руки змерзли», — виправдовувалася вона перед дверима. «Я бачу», — він взяв ключ та сам відчинив її двері. Зайшов без всякого дозволу. Допоміг зняти їй шубку, повісив її на гачок. «От мені щастить. Тепер в мене з'явився маніяк — джентльмен. Заріже, зате красиво!» — подумала Таїсія. «Там в мене кухня. Тут поруч ванна.» — показувала вона йому рукою. Він розглядав квартиру. «Яка маленька? Давно не був у таких маленьких квартирах», — сказав він. «А де були?» — насторожилася дівчина. «Та якось більше по за кордонах, у Європі, Лондоні, Нідерландах. Я теж — не киянин. Раніше мешкав у Дніпропетровську, по новому у Дніпрі», — відповів він. «То ви…», — вона нарешті здогадалася хто перед нею та осіклась. «Так, це я. Ти вірно здогадалася», — відповів чоловік та посміхнувся. «А я все їхала та думала, де я могла бачити ваше обличчя?» — хвилюючись сказала Тася. Перед нею стояв олігарх Ігор Бжезовський. Коли він зняв пальто, то Таїсія змогла краще його роздивитися. Перед нею стояв чоловік середнього віку, трішки повний, з круглим обличчям та сивим, але колись дуже пишним волоссям, ще й з невеличкою сивою борідкою. «Не молодий, але цікавий» — спочатку подумала Тася. А потім: «Якась маячня. Де він та де я!». «Я бачу, ти дуже здивована», — відповів він, — «То де твій чай? Зараз сядемо, поговоримо про життя. Та про те, що я роблю у твоїй квартирі». Тася увімкнула елктрочайник. Він швидко закипів. Дівчина заварила чай.

Ігор сів за стіл. А Тася почала розливати чай по чашках. Долила його окропом, поставила на стіл цукорницю. А потім згадала, що в неї залишився ще пиріг, який вона пекла два дні назад. «А в мене пиріг залишився» — повідомила вона та полізла у кухонну шафку, звідки дістала тарілку з третиною пирогу. «А чому він такий жовтий?» — запитав її Ігор. «Він такого кольору, бо зроблений з кукурудзяного борошна», — м'яким голосом відповіла дівчина. «Беріть, спробуйте!» — й вона відрізала йому шматок пирогу. «Он яка ти, ще печеш!» — Ігор похвалив Таїсію. «Так чого ж вам, шановний Ігорю, забажалося мого чаю?» — пішла у наступ дівчина. «Яка ти? Все тобі виложи та поклади!» — здивувався такій її прямоті. Зараз розповім:

– Є в мене одна мрія. Чи мрія, чи таке велике бажання, а для нього потрібна отака дівчини, як ти.

— В чому суть?

— Я не впевнений, що ти мене зрозумієш. Але мені здається, що ти добре мені підійдеш.

— Підійду в чому?

— Тобі ж потрібні гроші?

— О, починаю розуміти. Але все ж кажіть ясніше.

— Суть в тім, що ти для мене будеш робити деякі невеличкі справи, а я платитиму за це гроші.

— Які невеличкі справи?

Він встав з-за столу підійшов до Таїсії зі спини та поклав руки їй на плечі. Вона здогадалась, що це щось нелегальне, темне та не чесне. А він інтуїтивно став позаду, тому, що в обличчя такі речі казати було важко. Зараз, він був немов едемській змій — спокусник, що спокушав першу жінку, обвів її шию руками та перейшов на шепіт: «Розумієш, мені буде одному важко йти до цієї своєї мрії. Мені знадобиться допомога. Ти така проста, в тебе немає роботи, а значить купа вільного часу». Ігор казав все це недуже впевнено, бо ще не знав які слова підійдуть, щоб вмовити цю дівчину. Але в житті він був зовсім не такою людиною, як зараз могло здаватися. «Ну звідки ви взяли, що я підійду? Я не маю амбіцій, проста, не маю багатого життєвого досвіду. А з чоловіками, то, взагалі, не знаю як спілкуватися. Можливо, навіть, мені буде не доставати потрібних для цих справ якостей?» — відповіла Тася. Їй потрібні були гроші, страх знову піти на вулицю, штовхав її на те, щоб не одмовити йому. Але ще була живе її сумління, яке навпаки гальмувало такі думки, і її сумніви — це був прояв саме її сумління. Яке волало: «Не смій. Не погоджуйся!». «А мені подобається твоя невпевненість», — заявив чоловік. «Я навчу тебе. І щось підказує мені, що ти навчишся. Можливо, більш амбіційна, чи самовпевнена дівчина мені б тільки заважала та все псувала би. А так я буду немов твоїм поводирем», — шепотів він їй біля вуха. «Погоджуйся!» — раптом дуже голосно вимовив Ігор. Тася аж підстрибнула на стільчику. Вона мовчала. Тоді він продовжив: «Ти щира та добра дівчина. Щось мені підказує, що я не помиляюсь. І в тебе така приємна посмішка! Вона обеззброює, і це дуже добре», — закидав він свою вудку. «А якщо, раптом, мене у в'язницю посадять?» — спитала Тася. Цікавість почала брати верх. «Ні», — збрехав він. «Ну чому відразу в'язниця? Я про все подбаю. Нехай твоя голівонька про це навіть не думає. Вона потрібна мені весела та без зайвих дурних питань», — підбадьорював Ігор дівчину. Після всього сказаного він поцілував її у потилицю.