Тетяна Кирик - Кохати або помститися

— Розповідай мені!

— Я приїхала шукати роботу. Та ще не знайшла, та житло теж не шукала поки. В мене немає ще грошей на квартиру. Бо я хотіла спочатку заробити на неї гроші. Чого ви не вірите? Он стоять мої речі.

Тася підтягнула ближче до себе свою валізу. І тут вона розревілася. У неї так боліла спина та суглоби аж пекли від цілого дня гуляння містом. Їй так важко було стояти в цьому куті, та присісти було зовсім ніде.

«Чого це ти?» — здивовано прошепотів чоловік. «В мене так болить спина. Я цілий день блукала містом, дивилася вітрини, може де буде реклама, що потребує робітників. Так, але нічого такого не бачила. Ще я голодна. Дуже змерзла, а тут ви зі своєю пропозицією» — протягла Таїсія.

«Та тоді ходімо до мене. В мене є борщ. Не бійся, я не буду до тебе приставати» — лукаво пообіцяв дядько. Вона знову подивилася на нього. Перед нею стояв кремезний чолов'яга, з великими руками, як лопатами. На голові була чорна плетена шапочка. Чорні волоси ледь-ледь виглядали з під неї. Великі карі очі дивилися якось по доброму на неї, тоненький рот трішечки посміхався. Він вже взяв її за руку й тягнув за собою. А вона і не помітила як дійшли до зупинки маршруток. «Тут всього одна зупинка. Можна пішки. Але якщо ти така стомлена. То краще поїдемо на маршрутці», — бубонів він більше собі під ніс, ніж до неї. Вона незчулася як опинилася в його квартирі. Він допоміг зняти шубу. Тоді Тася почала роздивлятися навкруги. Невеличка однокімнатна квартира з маленьким коридором, чистенька та майже без меблів оточувала її зараз. «Ви один мешкаєте?» — не втрималася та запитала вона чоловіка. «Один», — відповів той. «До речі, мене Максим звати», — промовив він до неї та рукою поманив до кухні. «Я вже борщ розігрів. Сідай та їж. І я з тобою повечеряю», — наказав він. Вона сіла за стіл та потягнула на себе велику тарілку з борщем. «Самі готували?» — знов спитала вона. «Сам. Я розлучений. Сам живу, сам готую, все сам роблю. А для деяких справ двоє потрібно», — приказав він й так хитро на Тасю подивився. «Ви ж мені обіцяли!» — насторожилася дівчина. Поїли швидко так якось мовчки. «Помий посуд та йди у кімнату», — приказав Максим. «Хоч би це було і все», — подумала Тася. Якось крадучись вона зайшла до кімнати. «Сідай, дивись зі мною», — промовив до неї чоловік. Телевізор був включений, там йшли новини. Вона сіла біля нього на дивані. Я буду спати на підлозі, а тобі постелю на ліжку. Тася кивнула. Полягали. Вона вже засинала, та раптом почула як хтось торкається до неї руками, по плечах, потім по грудях. Вона спробувала піднятися, але її наче придавили до ліжка. «Тихо, не кричи!» — промовили до неї та затулили однією рукою рот. «Ні! Я так не можу. Не треба!» — вона шипіла у відповідь та намагалася скинути руку з рота мотаючи головою. «Зате я можу. Я дуже тебе хочу. Ну не вертися, будь ласка. Я не зроблю тобі боляче», — шипотів на вухо Максим. «Мені вже боляче. Боляче та страшно», — шепотіла Тася у відповідь. «Чого ти! Наче я перший?» — дивився він на неї. «Перший!» — вже плакала Тася. «Отакої!» — дійсно здивувався чоловік. «А так і не скажеш?» — продовжив він своє дивування. Вже не так міцно він тримав її за руки та дивився їй у вічі. Ще тримаючи її руки, він почав легенько її цілувати та приказувати «Не треба боятися. Я буду обережним». «Але я не хочу, це не правильно. Все має бути по любові!» — плачучи відказувала дівчина. «Нічого з тобою не трапиться», — знову навіс над нею Максим. Він продовжив цілувати їй шию, груди, а руки ще тримав своїми руками. Коли все закінчилося він безцеремонно відвернувся та заснув. Тася лежала поруч й не знала що має відчувати. Її майже зґвалтували, але якось м'яко це зробили. Було боляче? Не дуже. Але в душі, ось де, було дуже гидко та дуже боляче. Вона обняла подушку та тихо заплакала. Тіло поруч заворушилося та підвелося. Чоловік прислухався. Почув схлипування та постогнування. «Це ти плачеш?» — спитав він тихенько. Вона від нього спробувала відсторонитися та плакати тихіше. Не хотіла чути його розпитувань. «Не плач. Будь ласка. Я тебе образив, так? Що було так боляче?» — запитував Максим якось неохоче. «В мене душа болить!» — простогнала Тася. «Заспокойся! Душа — то пройде» — протягнув чоловік. Він обхватив її руками та притягнув до себе. Став цілувати у потилицю. Тихенько подув у неї. Тася спробувала заспокоїтися, хоча це було важко. Та думки, що він буде лізти і далі в її душу, або просто торкатися її зараз визивали в неї огиду. Вона замовкла. Спробувала помолитися як раніше. Але нічого не вийшло. Важко було знайти слова. Не було на це ніяких сил. Те, що з нею коїлося, відібрало в неї усі сили. «Гидко, стидно!» — хтось немов шипотів в її голові. А якийсь інший голос приказував: «Що на вокзалі було би краще? В теплому ліжку все ж таке краще, ніж у тому привокзальному куті». «Сама винна!» — зробила висновок. Тася та все ж таки заснула.