Тетяна Кирик - Кохати або помститися

— Де ти її здибав?

— Це випадок. І я думаю ним скористатися. Щоб там не було, але мені здається, що сили на моєму боці.

— Які ще сили?

— Не важливо. І це мовний зворот такий.

— Чому ти такий впевнений в цій особі?

— Принаймні мені так хочеться. Сьогодні ні, а завтра я поїду знов до неї, поспілкуюсь. Вона без грошей. А я без потрібної людини. Може це доля?

— Пригальмуй! Згадай свої ж слова, що по переду каса. Ти подумав, скільки тобі все коштуватиме? І я зараз не тільки про гроші.

— Та подивимось. Потім, коли людині потрібні гроші…

— А може вона не така? І як зрозуміє, чого ти бажаєш, то не погодиться.

— Тоді, мені треба її приручити. Так, саме над цим я зараз й поміркую.

— Добре. Потім розповіси, приручив ти свою наївну безробітну, чи ні?

— Все тобі розкажи. Подивимося.

Весь цей день та наступний Тася ходила, немов у тумані. Щось готувала, щось робила.

Увечері наступного дня Ігор знову приїхав до неї. «Я на вас не чекала», — сказала Таїсія. «А я приїхав. Дивись, що я для тебе привіз!» — відповів чоловік та дістав з пакету пакетик кави в зернах, кавомолку та джезву. Тася запитально дивиться на чоловіка:

— Що це?

— Буду вчити тебе варити каву. Я каву на сніданок люблю. А ти мене чаєм частуєш.

— Так, я пам'ятаю.

Він пройшов на кухню та відкрив двері холодильника: «Що тут у нас є?».

Холодильник був майже порожній. «Нічого немає», — вивів він. «Як немає? Ось макарони, ось гречка», — відповіла Тася. «Макарони, гречка», — передражнив її чоловік і вимовив це якось протяжно. «Я не хочу ні макаронів, ні гречки. Збирайся, ми поїдьмо десь поїмо!» — наказав він. Вона вийшла на кухню в сірій плетеній сукні через декілька хвилин. «В тебе більш нічого немає іншого?» — запитав Ігор. «Ні, це найкраща», — відповіла дівчина. «Ну добре», — видохнув він. Вийшли на вулицю, сіли у машину. «А куди ми їдемо?» — запитала Тася. «До ресторану. Я зголоднів. А в тебе нічого немає», — відповів їй чоловік. «А ви не боїтеся, що нас побачать разом? Ви ж одружений», — знов запитала Тася. «Звідки знаєш?» — він відірвався від керма і так подивився їй у самісінькі вічі. «Ви медійна людина, про вас пишуть в Інтернеті», — відповіла Тася та потупила очі долу. «Не такий я вже і відмий», — відповів він — «Ні, я не боюсь!».

В ресторані їх посадили десь у кутку, де було полу-темно, та ледь лунала музика. Тут їх навряд чи хтось примітив та впізнав би. Таїсія видихнула та в душі заспокоїлась. Тася заспокоїлася та почала роздивлятися навколо. Ресторан був не дуже великий. Десь, вона не побачила де само, грав саксофон. Вона подивилася на стіл. Там лежало меню та лляна серветка. «Поклади свою серветку на коліна» — запропонував чоловік, бо Таїсія дивилася на неї, неначе ніколи не бачила, та не знала, що з нею робити. Вона узяла цей чотирикутник та поклала на коліна. «Наче, щоб весь ресторан бачив», — жартома сказав чоловік. Тася насупилася. «Ти ж не бачила, коли я поклав серветку собі на коліна?» — запитав він її. «Начебто ні», — відповіла вона. «То тому, що треба її туди класти так, щоб ніхто не бачив.» — почав її повчати Ігор. «Не зрозуміла? Я що маю соромитися, що кладу серветку на коліна?» — невдоволено промовила Тася. «Та ні. Я не це мав на увазі. Просто робити це якось буденно. А не так демонстративно, як тільки-но зробила ти», — відповів їй чоловік. Він взяв до рук меню та почав його роздивлятися. Тася сиділа мовчки. Чоловік підізвав офіціанта та зробив заказ. Через кілька хвилин їм його принесли. «Ти, мабуть, не вмієш їсти ножем та виделкою?» — запитав її Ігор. «Ні», — тихо та не сміливо відповіла Тася. «Давай я тебе навчу», — він почав показувати як брати виделку, як різати м`ясо ножем. Бо вони замовили два стейки. Тася дивилася та не дуже вдало повторювала за чоловіком. «То нічого, ще навчишся. Дома будеш тренуватись і вже не прийдеться соромитися у ресторані», — вивів він. «Цікаво, ви мене по ресторанах возити будете? То я ж звикну до такого красивого життя», — відповіла Тася і перший раз за вечір посміхнулася. «Звикнеш, тобі ще сподобається», — якось хитро подивившись відповів чоловік.

Приїхали назад. Він зняв у кімнаті піджак, вона перевдягнулася в домашній одяг. Ігор повів її на кухню. «А тепер будемо вчитися варити каву. В мене мати варила таку смачну каву. Мабуть це ще з дитинства йде. У твоїй сім'ї як снідали? Ні кажи, я сам відповім. Мабуть, пили чай?» — посміхнувся чоловік. «Так, саме чай на сніданок та бутерброди», — відповіла Тася також усміхаючись йому у відповідь. Не помітно, поки каву мололи, поки варили, вона розповіла йому про себе. Як поїхала без грошей у кишені. Як помер батько, як її без кінця сварили брат з невісткою. Як невістка виганяла її з дому, а брат мовчки дивився з-за її спини. Як повідверталися друзі, і навіть про пастора із церкви та свої останні враження, коли їй самій здавалося, що сам Всевишній відвернувся від неї в її горі та вже не допомагав. Як втративши останнє здоров'я, коли працювала покоївкою, вона втратила і сили шукати роботу. Бо через хворобу навіть не знала чим же їй тепер заробляти на хліб.