Вентиляційні люки були прочинені. Із трюму почувся зойк. Жіноче обличчя з гримасою болю показалося в однім із нижніх ілюмінаторів, притиснулось щокою до шибки, але чиясь товста рука відтягнула його від вікна й засмикнула фіранку. Ніхто цього не бачив.
Легкий туман прикрасив ореолами ліхтарі на набережній, згори пробивалося світло лиш декількох зірок. Воно було слабеньким і надто мутним для астрологічного прогнозу.
У кінці дороги охоронець при воротах освітив ліхтарем фургон із написом «Кафе дель Есте» [117] «Cafe de l’Este» — «Естонське кафе»
та, впізнавши Петраса Кольнаса, махнув йому рукою в бік оточеної колючим дротом стоянки.
Кольнас поспішив до причалу крізь склад, де робітник зафарбовував трафаретні написи «U. S. POST EXCHANGE, NEUILLY» [118] Військово-торговельна служба США, Ньой (у Франції кілька міст мають назву Ньой).
на товарних контейнерах. Кольнасу довелося лавірувати, склад був щільно ними заставлений.
Перед трапом, біля дерев’яного ящика замість столу, сидів охоронець. Допомагаючи собі ножем, він їв ковбасу й одночасно курив. Він витер руки носовиком, щоб обшукати візитера, але тут же впізнав Кольнаса і кивком голови видав дозвіл на прохід. Кольнас не часто бачився з рештою колег, у нього було особисте життя. Він шастав по кухні свого ресторану з мискою, все куштував і сильно обважнів із часів війни. Зігмас Мілко, худий, як завжди, впустив його до каюти.
Владіс Ґрутас сидів на шкіряній канапі, жінка з синцем на щоці робила йому педикюр. Вона мала затурканий вигляд і була надто старою, щоб її можна було продати. Ґрутас підвів голову з приємним, відкритим виразом на обличчі, що зазвичай означало: він насторожений. Шкіпер за штурманським столиком грав у карти з пузатим громилом на ім’я Мюеллер, у минулому служакою SS Dirlewanger Brigade, [119] Військова частина під командою Оскара Дірлевангера, доктора філософії, алкоголіка, котрий до війни двічі відбував ув’язнення за зґвалтування, на фронті уславився безстрашністю, а в діях проти мирного населення — особливою жорстокістю. У Дірлевангера служили німці-штрафники та «хіві» різних національностей. Кілька тисяч есесівців Дірлевангера і він сам були знищені у 1945 р.
відкриті шия й руки його були вкриті тюремними татуюваннями, а решту наколок приховував одяг. Ґрутас подивився на них своїми блідими очима, і вони, склавши карти, хутко полишили каюту. Кольнас не гаяв часу на привітання.
— Жетон Дортліха було встромлено йому між зуби. Добротна німецька іржостійка сталь, вона не розплавилася, не згоріла. Хлопець тепер матиме і ваш жетон, і мій, і Мілків, і Гренців.
— Ти ще чотири роки тому радив Дортліху, щоб обшукав ту хату, — промовив Мілко.
— Тепер цей лінивий курвань попав на той пікнік, де поштрикали виделкою його, — сказав Ґрутас.
Не дивлячись на жінку, він відштовхнув її ногою, і вона поспішила геть із каюти.
— Де цей поганий хлопчисько, що вбиває Дортліхів? — спитав Мілко.
Кольнас здвигнув плечима.
— Він студент, у Парижі. Я не знаю як він отримав візу. Він в’їхав легально. Інформації про його виїзд нема. Там не знають, де він дівся.
— А що, як він заявиться в поліцію? — припустив Кольнас.
— З чим? — спитав Ґрутас. — З малечими спогадами, дитячими кошмарами, старими жетонами?
— Дортліх міг розказати йому про телефонні дзвінки до мене, про зв’язок із тобою, — зробив припущення Кольнас.
Ґрутас здвигнув плечима:
— Хлопець намагатиметься створити нам трохи неприємностей.
Мілко гмикнув:
— Неприємностей? Я сказав би, що для Дортліха він створив велику неприємність. Вбити Дортліха було нелегко, він його, певне, застрелив у спину.
— Мені заборгував Іванов, — сказав Ґрутас. — Служба безпеки радянського посольства вичислить маленького Ганнібала, а решту ми вже самі зробимо. Тоді наш Кольнас перестане нервуватися.
Звідкілясь долетіли приглушені крики і звуки ударів. Ніхто з них на це не звернув ніякої уваги.
— Місце Дортліха тепер заступив Свенка, — нагадав Кольнас, намагаючись демонструвати спокій.
— А він нам потрібний? — спитав Мілко.
Кольнас гмикнув.
— Нам доведеться мати з ним справу. Свенка працював із Дортліхом два роки. У нього наші речі. Він єдина ланка між нами і картинами. Він займається депортантами, може примічати пристойніших із тих, котрих спрямовують до центру переміщених осіб у Бремергафені. А ми можемо витягати їх звідти.
Наляканий планом Плевена [120] Запропонований у 1950 р. французьким прем’єром Рене Плевеном план створення наднаціональної Армії Європи як частини Європейської оборонної спільноти. Договір, укладений за цим планом у травні 1952 р. Францією, ФРН, Італією й державами Бенілюксу, не був ратифікований Французьким парламентом, тож чинності не набрав.
і можливим переозброєнням Німеччини, Йосип Сталін вичищав Східну Європу методом масових депортацій. Потяги, забиті вщент людьми, везли одних на трудову смерть у сибірських таборах, а інших — до мізерного існування в таборах біженців на заході. Розпачливі висланці були для Ґрутаса багатим джерелом постачання жінок і хлопчиків. Він очолював велику торгівельну мережу. Його морфін був німецької медичної якості. Він постачав конвертери електричного струму на чорний ринок електротоварів, а також робив будь-які вдосконалення психіки, яких для кращого функціонування потребував його живий товар.
Читать дальше