Томас Гарріс - Сходження Ганнібала

— Privé, privé! — Геркуль жестами позвав його нагору. Toilette! — махнув рукою у потрібному Ганнібалові напрямку.

До столу він повернувся, якраз коли принесли морозиво.

— Кольнас тепер має прізвище Клебер. Так написано на ліцензії. Мсьє Клебер живе на вулиці Жульяни. О, перепрошую.

На терасі з’явився Петрас Кольнас із родиною, всі святково одягнені для візиту до церкви.

Розмови навкруг Ганнібала сплелися в один безтямний звук, він задивився на Кольнаса, і темні мушки зароїлися перед його очима.

На Кольнасі був новий костюм із чорнильно-чорного сукна, значок Ротарі-клубу [124] Rotary foundation — міжнародний фонд (клуб) ділових людей, що пропагують і дотримуються високих етичних стандартів у бізнесі, громадському й приватному житті. блищав у нього на лацкані. Його красиві жінка й діти мали німецький тип зовнішності. Коротке руде волосся на голові й бакенбарди на обличчі Кольнаса блищали на сонці, мов кабаняча щетина. Кольнас підійшов до каси. Посадовив на високий стілець сина.

— «Кольнас Процвітаючий», — промовив Ганнібал. — Ресторатор. Гурман. Зайшов по дорозі до церкви перевірити монетний ящик. Який він охайний.

Старший офіціант узяв бухгалтерську книгу, що лежала поряд із телефоном, і розкрив її перед Кольнасом, щоб той міг перевірити рахунки.

— Згадайте про нас у ваших молитвах, мсьє, — попросив метрдотель.

Кольнас кивнув. Прикриваючись своїм дебелим корпусом від очей клієнтів, він витяг з-за пояса револьвер «вебблі» і поклав його на прикриту фіранкою поличку під касою, потім поправив на собі жилет. З касового ящика він вибрав кілька блискучих монет і витер їх своїм носовиком. Одну вручив хлопчику на барному стільці:

— Сховай до кишені, пожертвуєш у церкві.

Нахилився і подав другу монету малій:

— Це твоя пожертва, донечко. Не клади її до рота. Зараз же сховай до кишені!

Хтось із пияків за стійкою махав Кольнасу, тут були клієнти, яких йому й самому треба було привітати. Він вчив свого сина, як міцно треба потискати руки. Його донька в гофрованому мережаному капелюшку, в дитячих прикрасах перестала триматися за батькову холошу і кульгала між столами, завсідники їй розчулено посміхалися.

Ганнібал узяв вишеньку із вершечка свого морозива і звісив її з краю столу. Дитина підійшла, простягнула руку, розчепіривши великий і вказівний пальці, ласа вхопити ягідку. Очі Ганнібала іскрилися. Він показав їй кінчик язика, а потім заспівав: «Маленький, тихий, мовчазний стоїть у лісі чоловічок…» — ти знаєш цю пісеньку?

Поки вона жувала вишеньку, Ганнібал нишком вкинув щось до її кишені.

Раптом біля столу опинився Кольнас. Узяв дочку на руки.

— Вона не знає цієї пісні.

— Тоді ви мали б її знати, у вас вимова не француза.

— У вас теж, мсьє, — відповів Кольнас. — Не сказав би, що ви й ваша дружина схожі на французів. Але тепер ми всі тут французи.

Ганнібал і леді Мурасакі дивилися, як Кольнас садовить своє сімейство в гарну машину.

— Чарівні діти, — озвалася вона. — Така красива дівчинка.

— Так, — погодився Ганнібал. — На ній Мішин браслет.

Високо над олтарем у церкві Спасителя є доволі криваве зображення розіп’ятого Христа, трофей, привезений із Сицилії у XVII столітті. Під цим розп’яттям кюре підняв літургійну чашу.

— «Пийте, — проголосив він. — Це кров Моя, що пролилася на спокуту ваших гріхів».

Він підняв облатку.

— «Це Моє тіло, зруйноване заради вас, принесене в жертву, щоб ви не загинули, але отримали життя вічне. Беріть, їжте, і кожного разу, коли ви це робите, згадуйте Мене».

Кольнас, тримаючи дітей на руках, поклав облатку собі до рота і повернувся на лаву до своєї дружини. Черга розсмокталася, і церквою попливло блюдо для пожертв. Кольнас шепнув сину. Хлопчик витяг із кишені монету і поклав на блюдо. Кольнас шепнув дочці, котра іноді вперто не хотіла розлучатися з пожертвами.

— Катерина…

Маленька дівчинка сунула руку до кишені і поклала на блюдо закопчений жетон з іменем «Петрас Кольнас». Кольнас побачив жетон тільки тоді, як служка взяв його з блюда і віддав назад, чекаючи з терплячою посмішкою, поки Кольнас замість жетона покладе нарешті монету.

На балконі плакуча вишня з кашпо схилилася над столом, торкаючись своїми повислими вусиками волосся Ганнібала, котрий сидів напроти леді Мурасакі. Над її плечем, мов осколок місяця, висів у нічному небі освітлений прожекторами купол Сакре-Кьор. [125] Sacre Coeur (базиліка Святого Серця) — храм у пам’ять франко-прусської війни 1871 p., побудований у 1914 р. на Монмартрі, найвищій точці Парижа.