Томас Гарріс - Сходження Ганнібала

На довгому елегантному кото вона грала «Море навесні» Міягі Мічіо. [126] Міягі Мічіо (1894–1956) — знаменитий музикант і автор багатьох композицій для кото. Волосся її було розпущене, світло лампи теплилося на її шкірі. Граючи, вона не відводила очей від Ганнібала.

З її лиця неможливо було щось прочитати — саме ця її особливість здебільшого й надихала Ганнібала. З роками він навчився діяти необачливо, але делікатно.

Музика поступово стишувалася. Повисла остання нота. Цвіркун судзумуші зі свого будиночка відповів кото. Вона просунула огіркову скибочку між ґрати, і цвіркун її взяв, втягнув до себе. Здавалося, вона дивиться крізь Ганнібала, повз нього, на далеку гору, і раптом він відчув, як його огорнуло її увагою, коли вона промовила знайомі слова:

— Бачу тебе, і цвіркун співає суголосно моєму серцю.

Він відповів:

— Моє серце здригається, коли я бачу ту, котра навчила моє серце співати.

— Віддайте їх інспекторові Попілю. Кольнаса й інших. Ганнібал допив саке і поставив чашку.

— Справа в дітях Кольнаса, так? Ви складаєте журавлів заради дітей.

— Я складаю журавлів заради вашої душі, Ганнібале. Вас засмоктує пітьма.

— Не засмоктує. Коли я не міг говорити, мене не засмоктала тиша, вона мене вхопила.

— З тиші ви прийшли до мене і заговорили до мене. Я знаю вас, Ганнібале, і це не легке знання. Вас засмоктує пітьма, але вас також тягне до мене.

— На мосту мріянь…

Покладене кото тихо дзенькнуло. Вона простягнула йому руку. Він виструнчився, вишня погладила його по щоці, і вона повела його до ванни. Вода парувала. Поряд горіли свічки. Вона запросила його сідати на татамі. Вони сиділи коліно до коліна, обличчя лише за фут одне від одного.

— Ганнібале, їдьмо зі мною додому, в Японію. Ви зможете жити в заміському будинку мого батька і матимете практику в клініці. Там є що робити. Ми будемо там разом.

Вона нахилилася до нього ближче. Поцілувала в чоло.

— У Хіросімі зелені рослини пробиваються крізь попіл до світла. — Вона торкнулася його обличчя. — Якщо ви вигоріла земля, я стану теплим дощем.

Леді Мурасакі взяла помаранч із вази біля ванни. Вп’ялася в нього нігтями і ароматною рукою торкнулася Ганнібалових вуст.

— Один реальний доторк краще за міст мріянь.

Чашкою з-під саке вона накрила полум’я ближньої свічки й полишила її там, затримавши руку на свічці трохи довше, ніж зазвичай.

Вона підштовхнула помаранч пальцем, і той покотився по кахлях у ванну. Вона поклала Ганнібалові руку на потилицю і поцілувала його в губи, бутон поцілунку швидко розквітнув.

Притиснувшись чолом до його губ, вона розстебнула йому сорочку. Він тримав її в долонях на відстані своїх рук і дивився в її прекрасне осяяне обличчя. Вони були близькі і були далекі, мов два дзеркала, між якими лампа.

Упав долі її халат. Очі, груди, краплі світла на її стегнах, симетрія на симетрію, її переривчасте дихання.

— Ганнібале, пообіцяйте мені.

Він сильно притиснув її до себе, його очі глухо заплющені. Її губи, її подих у нього на шиї, западина його глотки, його ключична кістка, його ключиця. Терези Святого Михаїла.

Він бачить помаранч, що хлюпається у ванні. Аж раптом той став черепом малого козеняти в киплячій ванні, буцає, буцається в ритм його серця, ніби і мертве воно розпачливо намагається викарабкатися. Навіки проклятий грішник у кайданах промаршував під його грудиною через діафрагму до пекла під терезами. Sternohyoid omohyoid thyrohyoid/juuuguular. Ahhhhhmen.

Настав слушний час, і вона це знала: «Ганнібале, пообіцяйте мені».

Пульсація, і він відповів:

— Я вже дав обіцянку Міші.

Вона нерухомо сиділа біля ванни, аж поки не почула, як зачинилися двері квартири. Одягнула халат і старанно зав’язала пояс. Взяла свічки з ванної кімнати і поставила їх перед фотографіями на олтарі. Вони освітлювали обличчя тих, що вже мертві, а в чеканні обладунку, у масці Дато Масамуне вона бачила мертвих тих, що ще будуть.

Доктор Дюма повісив на плечики свій лабораторний халат і пухкими рожевими пальцями застебнув на ньому верхній ґудзик. Щоки в нього теж були рожеві, біляве волосся кучерявилося, а халат зберігав хрусткість протягом цілого дня. Якесь неземне піднесення супроводжувало його також протягом дня. Кілька студентів ще перебували в лабораторії, мили свої диссекційні столи.

— Ганнібале, завтра вранці в аудиторії мені потрібен препарат із відкритою торакальною порожниною, ребра мають бути відігнуті, а великі легеневі судини і великі серцеві артерії наколоті. Судячи з його кольору, я маю підозру, що номер «вісімдесят вісім» помер від коронарної закупорки. Цікаво буде подивитися, — промовив він весело. — Зробіть лівопередню спадну і обгинаючу артерії жовтими. Якщо там закупорка, вколіть з обох боків. Я там написав для вас інструкції. Роботи багато. Я можу попросити Граве залишитися й допомогти вам, якщо бажаєте.