Ксенія Циганчук - Коли приходить темрява

Цього року літо дивувало частими зливами. Сонце постійно ховалося за хмарами. Вечір літа більше нагадував зимовий. О четвертій-п’ятій годині вже ставало досить темно. Блискало та гриміло майже щодня.

Сьогодні двадцять дев’яте червня. Надворі знову похмуро та збирається на дощ. Десята година ранку.

— Не розумію, як я одразу не второпав, що це вона?! — Слідчий Малашко приїхав зі своїм напарником Яриком на місце вбивства невідомої жінки. Точніше, туди, куди принесли вбиту після кровопролиття: експертиза таки довела, що задушили її не тут. На думку поліції, у місці, де тіло було знайдене, труп просто намагалися заховати. Проте, як виявилося, це вийшло не дуже вдало. Іще раз оглянувши територію, вони попрямували до квартири вбитого Тьоми Заречнюка.

— Ну, як ти міг так відразу її згадати? Я б, певно, теж не пригадав. До того ж у неї перефарбоване волосся. — Ярик тягнувся за напарником, що його довгі ноги несли просто-таки величезними кроками.

Вони з Малашком були майже однолітками. Ярик випереджав колегу лише на три роки. Водночас виглядав молодшим: був більш підтягнутим та натренованим, бо відвідував спортзал за будь-якої ліпшої нагоди. Працювати з Малашком у парі не дуже любив, проте звик, і з часом вони навіть, можна сказати, потоваришували. Проте Ярик завжди відчував відчуженість із боку колеги, тож він ніколи не розпитував про особисте, якщо сам Малашко не починав таку розмову.

— Ось, у мене є фрагменти тієї фотки. Дивись. — Малашко простягнув Ярикові шматочки розірваної фотографії. — Оце я знайшов у квартирі Тимофія Заречнюка. Судячи з фото, вони були досить близькі.

— Так, дійсно. Напевно, зустрічалися, — сказав Ярик, розглядаючи фрагменти.

— Не розумію, навіщо потрібно було розривати фотографію. — Вони увійшли до під’їзду.

— Так, дійсно цікаво… Отже, спочатку вбили цього Заречнюка, потім дівчину. Проте, за твердженням експертів, її вбили досить скоро після хлопця.

— Так, обидва вбивства скоєні під вечір.

— А що, непогано. Тоді, у вівторок, погода була жахлива. Ось-ось мала початися злива, і люди відповідно поховалися по домівках. Була змога непомітно втекти. — Слідчі обережно відчинили двері до квартири вбитого.

— Не знаю, звісно, що ще тут шукати… Ми вже наче все оглянули. Хоча хто його знає… — Ярик почав ретельно обдивлятися квартиру. Те саме робив і Малашко. На вулиці починало гриміти.

— Ми просто мусимо щось знайти, інакше справа виявиться дуже темною, — сказав Малашко роздратовано.

Останнім часом він постійно нервувався. Це помітили й колеги, навіть пропонували йому піти у відпустку, аби відпочити. Слідчий уже досить давно не користувався своїм правом на відпочинок. Та наразі він просто не міг розслабитися. Не зараз. Трішечки пізніше.

— Не розумію, чого та бабця стверджує, що жодного разу не бачила вбиту. Якщо вона була дівчиною цього Тимофія, то баба точно мала неодноразово її бачити. — Ярик уважно роздивлявся, немов сканував очима.

— Ти не забувай, що тіло побувало під дощем, та його ж і не відразу після вбивства знайшли… Напевно, не впізнала. Окрім того, волосся, як ти сам зазначав, перефарбоване. Або ж убита не так часто тут бувала. До речі, я тобі казав про волосся, що знайшли на тілі вбитого? — Пошукавши на балконі, слідчі повернулися до кімнати.

— Що за волосся?

— Точніше, одна волосина. Її вже віддали на експертизу. Скоро має бути результат.

Малашко поглянув на свого напарника. Ярик виглядав спантеличеним. Ще б пак! У їхньому місті частіше трапляється «битовуха», а тут що хоч роби, а жодних зачіпок, які би дозволили швидко розплутати справу, нема. Ну, може, їм таки вдасться зараз щось знайти.

— Так, результат — це чудово, бо тут, мені здається, глухо. — Слідчий пройшовся квартирою й знову повернувся на балкон. Малашко зітхнув.

— Ти не забувай, що знайдено три різні типи відбитків пальців. І вбитому вони не належать. Я підозрюю, що одні належатимуть убитій, другі — братові Тьоми, а треті… треті — хто його знає, чиї… — Малашко залишався в кімнаті. Довелося говорити голосніше, щоб напарник міг його добре чути.

— І в мене дуже недобре передчуття стосовно цих відбитків…

— Що ти маєш на увазі? — Тепер слідчі переглядали книжки.

— Знаряддя вбивства нема. І не знайшли жодних слідів, які би можна було пов’язати з убивцею. Це свідчить про його холоднокровність та вказує на ретельно продумані дії. Цілком імовірно, що знайдені тут три типи відбитків узагалі не належатимуть йому. Адже тут узагалі мало хто міг їх залишити.