Йорн Хорст - Одержимий злом

— Трохи далі криниця і помпа. А біля причалу — каналізаційний бак. Кожної осені його відкачує наглядова санслужба. Електрику підведено по морському дну.

Танке вийняв з шафки миску, насипав рису й опустив туди телефон Ліне.

— Кабель проклали німці під час війни. Тут були їхні артилерійські позиції.

Звідкись долинув дивний звук, наче щось гупнуло. Ліне обернулася в коридор, де в спальні гралася Амалія.

Танке увімкнув радіо. Закипіла вода в чайнику. Він виставив на стіл горнятка й пакетики з чаєм.

— З бергамотом? — запитав він.

Ліне кивнула.

— Цукор чи цукрозамінник?

— Дві таблетки замінника.

Чай настоювався. Танке тим часом дістав пачку печива з вкрапленнями шоколаду, висипав його в піалу.

— Що ви можете розказати про Тома Керра? — запитала Ліне, обхопивши долонями велике горня.

— Заборона розголошення конфіденційної інформації чинна досі, хоча він і мертвий. Якщо я братиму участь у вашому документальному проєкті, ви повинні проявити толерантність і прийняти, що я мушу зважати на інтереси й бажання свого колишнього клієнта.

— Жага жорстокості, — вихопилося в Ліне.

— Що ви маєте на увазі?

— Непереборна внутрішня потреба завдавати болю іншому. Я розмовляла з одним психіатром. І він назвав Керра людиною, одержимою жорстокістю.

Вона відпила ковток. Чай був зовсім несмачний.

Клес Танке задумався. Поволі обертав горнятко в пухких пальцях. Погляд став невидючим, втупився просто в Ліне десь на рівні брів.

Ліне зіщулилася. Хотілося в гарячий душ. Вона все ще мерзла.

Рішення про затримання Клеса Танке ухвалила сама поліцмейстер. Підписала офіційний документ й передала через стіл.

— Постарайтеся провести операцію арешту якнайтихше, — сказала вона. — Без уніформ, мигалок і сирен.

Семмельман схилився над аркушем, потім пересунув його далі, до Вістінґа. Аґнес Кііль схвально кивнула, дозволила йому ознайомитися з розпорядженням. Керівництво операцією поклали на нього.

они розділилися по двоє. Семмельман і Стіллер поїхали до адвокатської контори в центрі, а Гаммер з Вістінґом — до будинку в заможному кварталі на західній околиці.

Гаммер саме закінчував телефонну розмову, коли вони звернули з автостради на другорядну дорогу.

— Не можуть відстежити місцеперебування його мобільного, — сказав він.

— Як це?

— Або вимкнений, або поза зоною досяжності.

Вістінг міцніше стиснув кермо, гнав тихими вулицями Фроґнера. Два поліцейські автомобілі стояли на перехресті. Проїжджаючи повз них, Вістінґ блимнув фарами. Гаммер по внутрішньому зв’язку попросив їх стояти на місці.

Вони запаркувалися під будинком адвоката. Густий живопліт за високим кованим парканом ховав віллу від сторонніх очей. Хвіртка на замку, а табличка повідомляла, що маєток має камери відеоспостереження. Після дощу на мощеному гравієм подвір’ї блищали калюжі. Авта ніде не було видно. Зелений плющ дряпався по стіні будинку, обвивав порожні, темні вікна.

Гаммер подзвонив. Трохи почекав, але ніхто не вийшов. Тоді він переліз через паркан і продерся крізь стіну живоплоту.

Вістінґ — за ним.

Вони підступили до дверей, загупали молоточком — марно. Ніхто не відчинив.

— Сигналізація, — Вістінґ показав на наклейку біля дверей.

Він зателефонував в охоронну службу, відрекомендувався, пояснив, де вони, і сказав, що їм треба потрапити всередину. Черговий на центральному пульті відімкнув сигналізацію.

Вістінґ з Гамерром обійшли будинок. Обрали вікно веранди з боку задвір’я. Гаммер розбив шибку, ту, що ближче до клямки, запхав руку й відімкнув двері.

Вістінґ переступив розбите скло, роззирнувся. То була багато обставлена масивними меблями вітальня. Під ногами — товстий килим з м’яким ворсом.

— Поліція! — викрикнув Гаммер.

Відповіло хіба що відлуння.

Вони обійшли кімнату за кімнатою. Два поверхи й підвал. Через десять хвилин вони переконалися, що будинок порожній. Увесь інтер’єр антикварний. Високі стелі, важкі люстри, високі вікна. Картини в масивних різьблених рамах. Розкішна вілла. Очевидно, перейшла Танке в спадок, як і адвокатська практика.

В одному флігелі розташовувався робочий кабінет з окремим входом. Під стінами — вбудовані книжкові стелажі. На них стояли товстезні фоліанти з золотим тисненням на корінцях: імена авторів і назви творів. Під вікном — письмовий стіл без комп’ютера, зате з латунною настільною лампою зі скляним продовгуватим абажуром, — усе розкладено в бездоганному порядку.