Йорн Хорст - Одержимий злом

— Розмова в його авті, — згадав Гаммер. — Мабуть, давав Керрові останні інструкції. Можливо, навіть показав фото місця, де лежали граната й пістолет.

— Я спробував розвернути хід думок в інший бік, відійти від такої очевидної картинки, — сказав Вістінґ. — Але приходив до того самого висновку. Все в цій справі вказує на Клеса Танке.

Аґнес Кііль підняла вгору руку, щоб запитати.

— А де Клес Танке зараз?

Мряка непорушно зависала в повітрі. Більшість катерів у гавані вже поставили на зимову стоянку, накрили брезентом. Прибій кволо набігав на берег. З корабельного крана злетіли дві чайки.

Клес Танке стояв за штурвалом великого відкритого катера, який поволі входив у бухту. Ліне підняла руку для привітання. Танке теж відповів помахом руки й скерував судно до причалу. Він був одягнений у спортивний костюм і картуз — зовсім інший зовнішній вигляд, нітрохи не схожий на поважного адвоката.

Ліне підтягнула догори замок курточки Амалії, глянула на низькі хмари. Ні вона сама, ні Амалія не були відповідно вбрані для прогулянки катером. Ще й скоро темніти почне. Вона могла б запропонувати адвокатові зустрітися іншого дня і в іншому місці. Без Амалії. Не було ніякого поспіху в розмові з ним щодо її документального проєкту. Але приїхала вона з іншою метою. Ішлося про Марен Доккен. Останніми роками саме Клес Танке найтісніше спілкувався з Томом Керром. І Ліне з великою вірогідністю припускала, що він міг знати про потаємний сховок, де утримували Марен.

Вона вийшла на край причалу, коли Танке підійшов упритул до нього.

— Мусила взяти з собою доню, — пояснила Ліне. — Ми живемо удвох. Важко знайти няньку за такий короткий час.

Кутик рота Клеса Танке ледь смикнувся, ніби він хотів приховати задоволення.

— Я не маю дитячого рятувального жилета, — сказав він.

— Я прихопила свій, — усміхнулася Ліне.

Танке кивнув.

— Як її звати?

— Амалія.

— Застрибуйте на борт!

Ліне підняла з землі сумку з камерою. Вона не планувала знімати, але про всяк випадок узяла її з собою.

— Можна там залишити? — показала на свій автомобіль.

Окрім «мерседеса» адвоката, на гравійному майданчику більше не було автівок.

— Хай стоїть, — кивнув Танке.

Ліне допомогла Амалії перейти на палубу, одягнула на неї жилет. Танке відштовхнувся від причалу.

— Тут недалеко, — промовив Танке. — Якихось десять хвилин.

Катер поплив, розтинаючи темну воду. Ліне пригорнула Амалію до себе, облизала солоні губи. Вітер норовив зірвати з Танке картуза, і він притримував його вільною рукою. Волосся на боках голови було якесь сіре. Ліне не відразу зрозуміла, що то фарба. Така сама фарба заплямувала й руку, якою він утримував штурвал.

— Ви щось там фарбуєте? — запитала вона.

— Гм?..

Ліне кивнула на плями на руці.

— Затіяли ремонт?

Він скривив губи в посмішці.

— Це — лак, — коротко відповів Танке.

— Дякую, що знайшли для мене час, — усміхнулася Ліне.

Клес Танке мовчки кивнув. Ліне тим часом розповіла про свої знімальні плани.

— Це ж ви його знайшли? — озвався адвокат, не відриваючи очей від фарватера. — Що змусило вас податися в Естмарку?

— Хотіла подивитися, який там усе має вигляд після пожежі. Трохи познімати…

— Я й сам побував недавно на хуторі. Хіба дорогу не перекрили?

— За роздоріжжям натягнено дріт. Коли ви там були?

— Здається, минулого тижня. Страхова тяганина ще не закінчилася. Треба було оглянути згарище.

— За клунею веде в ліс стежка, — сказала Ліне.

— А я лише мертву ворону знайшов. Лежала перед клунею. Узяв лопату й викинув її у кущі.

Вони вийшли з бухти. Танке ліг на курс. Ніс катера розрізав зустрічні хвилі.

— Ви були присутні при роботі техніків? — допитувався Танке.

— Так… Вони закінчили десь о другій ночі.

— Щось знайшли?

— Що ви маєте на увазі?

— Якісь сліди? Підказку на те, щó там сталося? Хто за тим усім стоїть?

— Не думаю. Знахідки ще потребують вивчення. Гадаю, поліція повернулася на місце злочину наступного дня, щоб усе роздивитися при денному світлі.

У морі не виднілося жодного іншого судна. Танке прямував до острова, порослого листяним лісом. Дерева збігали до самої води.

— Раніше тут випасали овець, — сказав Танке. — А тепер усе захащилося. Хатини майже не видно.

Катер підходив до причалу. Широка стежка вела до пофарбованого в білий колір будинку. Видно, Танке прибирав на острові. На узбіччі доріжки купками лежали гілки й хмиз, подекуди перемелені подрібнювачем на дрібну стружку.