Йорн Хорст - Одержимий злом

— Повертаємо на Тьонсберґ, — відрапортував Стіллер.

Вістінґ відставав майже на десять хвилин. Він натиснув на газ, обігнав ту саму вантажівку й звернув з головного шосе тієї миті, коли Стіллер повідомив, що прямує до центру міста.

— Мабуть, їде в управу поліції, — здогадався Гаммер. — Зустріч має, чи що?

— Напевно, зі мною, — озвався Стіллер. — У мене домовленість з вашою шефинею через двадцять хвилин. Природно, що вона запросила й Семмельмана.

— Про яку зустріч мова? — поцікавився Гаммер.

Стіллер не відповів, натомість повідомив, що Семмельман поставив авто на зарезервованій для співробітників поліції стоянці.

Вістінґ пірнув у кишеньку автобусної зупинки, досягнув із заднього сидіння ноутбук.

— Не починайте без мене, — попросив він.

Стіллер зам’явся.

— Але йтиметься про внутрішнє розслідування. Тобто про тебе…

Вістінґ пропустив його слова повз вуха. Він був дуже збуджений. Відколи покинув стіни тюрми, весь час проганяв і переміщав місцями гіпотези й теорії, звільняючи місце для нової. Час підтискав. Нове припущення ось-ось мало набрати чітких обрисів.

— Я буду там рівно о четвертій, — сказав він і вимкнув розмову.

Гаммер чекав під дверима кабінету поліцмейстера. У приймальні, як завжди в суботу, було порожньо. Годинник над письмовим столом показував рівно четверту.

— Вони вже там, — Гаммер кивнув на масивні дубові двері.

Вістінґ постукав і ввійшов, не чекаючи на запрошення.

Аґнес Кііль замовкла на півслові, запитально глянула на Стіллера. Ідар Семмельман сидів за столом спиною до дверей. Обернувся з роздратованою міною на обличчі.

Вістінґ відсунув вільний стілець. Начальниця зробила порух, щоб підвестися зі свого місця. Здавалося, їй відняло мову від здивування.

— Хіба ми з домовлялися про зустріч? — запитала вона.

— Маю нову важливу інформацію, — відповів Вістінґ.

— А це не може зачекати? — сердито буркнув Семмельман.

Вістінґ похитав головою.

— Ми знаємо, хто той Інший, — він змахнув рукою у бік Гаммера.

— Вас відсторонили! — запротестував Семмельман. — А ти перебуваєш під слідством…

Аґнес Кііль знову сіла.

— Розказуй!

Вістінґ почекав, доки сяде й Гаммер.

— Тео Дерман, — почав він. — Щось у його візиті до Клеса Танке весь час привертало мою увагу.

— Та то був Кріс Пауст Бакке, — урвав колегу Семмельман. — Його впізнала по фотографіях секретарка адвоката.

Вістінґ глянув на Стіллера. Вони вже дійшли певних висновків, але щось інше гризло його підсвідомість.

— Перший дзвінок був з публічного телефону Служби зайнятості NAV у районі Саґене в Осло. Одначе Кріс Пауст Бакке мешкав в Аскері. Ніякого стосунку до Саґене не мав. Крім того, він уже вісім років отримував допомогу з інвалідності, тож пошуки роботи його не цікавили.

— Роботу шукає Юганнес Нурюм, — втрутився Семмельман. — Він приписаний до Саґене. Саме він зараз у центрі нашої уваги. Викликаємо ввечері на допит.

Вістінг знову проігнорував його слова.

— Той самий телефон фігурував в іншій справі, — вів Вістінґ далі. — У справі про шантаж чотирирічної давності. Я не пригадував подробиць, тож витратив трохи часу на пошуки матеріалів справи. Одного тюремного наглядача заманили в «медову пастку». Любовна пригода завершилася у готельному номері з молодою дівчиною. Сцени любощів зняли прихованою камерою. Наглядача потім шантажували тим записом, змушуючи організувати втечу одному в’язневі. Шантажист теж телефонував з публічного телефону Служби зайнятості в Саґене. Наглядач був одружений, але його шлюб уже на ладан дихав. Йому не було чого втрачати, тому він пішов до керівництва. У результаті спецоперації заарештували й посадили одного югослава. Справа не просочилася у медіа, але матеріали потрапили на семінар про корупцію та шантаж у середовищі держслужбовців.

— То й що, відома метода, — гмукнув Семмельман. — До чого це все?

Гаммер та Стіллер теж, здавалося, не розуміли, куди хилить колега.

— Зараз дійду до суті, — пообіцяв Вістінґ.

Він попросив Гаммера розповісти про телефони, з допомогою яких відбувалася комунікація між Томом Керром та Іншим до моменту арешту Керра.

— Турмуд Ярен був засуджений за інцест і розповсюдження дитячого порно, — насамкінець сказав Гаммер, обертаючись до Семмельмана. — Ти вів тоді розслідування.

Семмельман невпевнено кивнув, мовби не дуже добре пригадував ту справу.

— Куди ти подів телефон, коли Ярен виходив на волю? — запитав Вістінґ.