Йорн Хорст - Одержимий злом

— Фредрік Лох-Гансен, — промовив уголос Вістінґ. — Його засудили за зґвалтування і накачування наркотиками десяти жінок. Він пригощав їх напоями зі снодійними засобами. Ніхто з жертв не пам’ятав, що з ними вчинили. Клес Танке захищав його на суді. Це — частина доказових матеріалів. Фото з мобільного телефону Лох-Гансена. Кількох дівчат так і не ідентифікували.

Гаммер вийняв нову теку, погортав фотографії двох голих дітей.

— Це матеріали справ, за які брався Танке. Давні справи, — сказав він.

Гаммер передав теку Вістінґові й вийняв з шафи ще одну. Сцени зґвалтування, які клієнт Клеса Танке, скоріш за все, стягнув з інтернету.

Вістінґ мусив переварити все побачене. На перший погляд, Танке справляв враження дещо нетрадиційного адвоката. Він начеб вважав своїм громадянським обов’язком братися за непопулярні справи, захищати підсудних, яким ніхто не захотів би допомагати. Насправді ж спеціально вишукував ґвалтівників, щоб задовольнити власну хіть і жагу. Захищаючи збоченців та сексуальних злочинців, Танке зібрав велетенську фотогалерею. Розпалював власну фантазію. А потім зустрів Тома Керра. І фантазії втілились у життя. Він перестав бути пасивним спостерігачем.

Він став Іншим.

— Ви мерзнете, — озвався Танке. — Ходімо до вітальні. Я розпалю грубку.

Він відсунув стілець від столу. Ліне підвелася. Знову почувся дивний звук. Десь раз по раз глухо гупало.

— Я лише загляну до Амалії.

— Може, вона хоче пити?

Ліне похитала головою.

— Занесу їй печиво, — сказала вона, беручи кілька печивок з піали.

Амалія гралася. Лежала долілиць на підлозі з двома кониками в руках і вела з ними бесіди.

— Все добре? — запитала Ліне.

Амалія на мить відірвалася від коників.

— Ти смішно вбрана, — сказала вона.

Ліне всміхнулася, притулила доню до себе й повернулась у вітальню. Грубка була з газовим пальником. Полум’я облизувало прозорі дверцята. На стінах висіли в рамках грамоти, дипломи й фотографії Танке з політиками й іншими знаменитими особами.

Два панорамні вікна виходили на південь. Туман погустішав, але з вікна все ще можна було бачити море. За вікном — викладена пласким камінням тераса з маленьким басейном під скляним дашком. Пара від теплої води скраплювалася росою на внутрішніх стінках басейну.

Ліне ступила кілька кроків до вікна. Під ногами скрипнула ляда, яка вела, вочевидь, у льох. Улітку тут, мабуть, справжня ідилія, але не такого холодного дня, як нині, — подумала Ліне.

— Як гарно, — промовила вона.

Танке став поруч, поправив ногою плетений килимок, насунувши його на ляду.

— В басейні морська вода, не треба сипати хлорку, — усміхнувся він, ставлячи на стіл принесені з кухні горнятка з чаєм.

Ліне сіла біля грубки.

— Яким ви бачили Керра? — запитала вона.

Танке скинув зі штанів невидиму крихту.

— Про нього не можна судити лише за вчинками. Я пізнав його з різних сторін. Це дуже освічена, розумна особистість. Чоловік з різноманітними інтересами.

— Ви мали багато таких клієнтів.

— Що означає — «таких»?

— Ґвалтівники… Убивці й збоченці. Як воно — захищати таких?

Танке кашлянув, продираючи горло.

— Я ніколи не захищав і ніколи не захищатиму злочинців. Я відстоював лише права своїх клієнтів. Чудово розумію, що пересічного громадянина обурює моя діяльність, але моє завдання у суді — дослідити й оцінити докази проти підсудних, перевірити, чи мають вони юридичні підстави, знайти лакуни, які можуть служити на користь моїм підзахисним. Я не керуюся емоціями, але в кожній справі викладаюся сповна.

Він — неперевершений об’єкт для інтерв’ю, — подумала Ліне. Відповіді вичерпні й гладенько сформульовані. Водночас вчувалося, що вони завчені. Та попри все Танке не видавався бездушним.

— Це не впливає на вас негативно? — запитала Ліне.

— Маєте на увазі, чи не почуваюся я ущербним? — перепитав Танке й похитав головою. — У моїй роботі не можна зациклюватися на поганому. Лікарі теж не мусять бути вразливими. Я повинен абстрагуватися від обурливого й сумного, а зосереджуватися лише на завданні захисту. Все інше треба витіснити з підсвідомості.

— Ніколи не думаєте про жертв злочинців, яких захищаєте?

Танке наче не до кінця зрозумів запитання.

— З досвідом стає легше не думати, — зрештою відповів він. — З роками загартовуєшся. Те, що вражає спочатку, поступово стає буденним. Але це не означає, що я зачерствів душевно.