Йорн Хорст: Одержимий злом

Електрична проводка вела від одного плафона до другого, провисаючи під стелею. Паралельно до проводки проходили дві металеві труби. Ліне дотягнулася рукою до труби, завмерла й прислухалася, доки не відчула вібрацію — три швидкі удари. Звук тут, унизу, чувся голосніше. Ішов звідкись спереду.

Вона рушила коридором. Десь метрів за десять хід повертав під прямим кутом праворуч і закінчувався замкненими на замок дверима, вмурованими в скелю.

Вона знову схопилася за трубу, але ударів не дочекалася. Вже хотіла гукнути, проте вчасно стрималася. Натомість виколупала зі стіни камінець і тричі вдарила по трубі, подаючи сигнал тому, хто був за дверима.

Їй миттю відповіли. Три короткі удари й приглушений вигук.

Ліне відчула, як усередині наростає паніка. Вона поширилася гарячою хвилею від ямки під грудьми до голови. Стало боляче дихати.

Вона позадкувала, перечепилася за щось під ногами, але втримала рівновагу. Рвучко обернулася і кинулась коридором до виходу. Швидко видряпалася нагору східцями, очікуючи побачити у вітальні Клеса Танке. Однак там нікого не було. Ліне опустила ляду, поклала на місце килимок і побігла на кухню. Запхала руку в миску з рисом, гарячково копирсалась у ньому, рисинки розсипалися на підлогу. Але телефона там не знайшла. Певно,Танке забрав його з собою.

Рипнули вхідні двері.

Ліне згребла трохи рису у миску — більше не встигла. Спробувала врівноважити дихання. Вдих, видих. Відновила ритм. Рушила йому назустріч.

— Нам з Амалією уже, певно, час повертатися додому, — сказала вона. — За годину треба класти її спати.

Танке стояв у коридорі, перегороджуючи доступ до спальні, де бавилася Амалія.

— Ваш одяг ще не висох.

— Не біда.

Танке глянув повз неї на кухню.

— Ви навіть не допили чаю.

— Не біда, — повторила Ліне.

Танке відступив крок назад, намацав поза спиною клямку дверей спальні. Швидко повернув ключ і вийняв його з замка.

Підтвердження прийшло, коли вони були вже напівдорозі. Автомобіль Клеса Танке стояв біля човнової гавані. Отже, адвокат у літньому будинку.

Спортивне авто з’їхало набік, пропускаючи поліцейських з мигалками. Поліцмейстер просила обійтися без ажіотажу. Але про це мовилося, ще доки існували хоч якісь сумніви. Тепер сумнівів не залишилося.

— Треба висадити на острів групу захоплення. Когось, хто ближче, ніж ми, — сказав Вістінґ.

— Група вже виїхала, — запевнив Гаммер. — Та вони навряд чи встигнуть раніше за нас.

Що ближче вони під’їжджали до узбережжя, то густішим ставав туман. Дорога поступово звужувалася, петляла туди й сюди, аж завела їх до маленької приватної гавані. Там уже стояли три поліційні автомобілі. Група захоплення була готова зійти на борт катера з великим навісним двигуном.

Вістінґ заціпенів за кермом, прикипівши поглядом до ще одного авта. Липучий страх скував груди. То був автомобіль Ліне.

Він намагався відігнати тривожні думки, але вже збагнув, щó це може означати.

Авто зі Стіллером і Семмельманом під’їхало ззаду, порівнялося з Вістінґом. Катер ось-ось мав відчалити. Поліцейський зі швартовим у руках гукнув їх.

— Ти з нами? — запитав Стіллер.

— Там Ліне, — промовив Вістінґ.

Він хряснув дверцятами, підійшов до авта Ліне. Воно було замкнено.

— Подзвони їй! — крикнув Гаммер.

Вістінґ уже вийняв з кишені телефон. Набрав номер, але в слухавці панувала тиша.

Поліцейський зі швартовим знову покликав їх. Гаммер потягнув Вістінґа за собою. Вістінґ став на носі. Катер рвучко зірвався з місця. Зустрічний вітер колошкав волосся. Морське повітря напучнявіло туманом і солоним бризом. Він стер краплю з кінчика носа, не відриваючи погляду від води.

— А тепер виконуватимеш усе, що я скажу!

Клес Танке поклав ключ до кишені. З-за дверей кликала маму Амалія.

Ліне хвицнула ногою просто Клесові Танке в пах. Він зойкнув і перегнувся навпіл. Удар був би ефективнішим, коли б вона мала на ногах черевики.

Ліне протиснулася повз нього до виходу. Він схопив її за поперек і щосили жбурнув об стіну.

Ліне насилу стримала крик, мовчки хапала ротом повітря. Танке знову гупнув нею об стіну. Голова шарпнулась назад і вдарилася об дерев’яну обшивку. Голос Танке відлунював у вухах, але вона не розуміла слів. Била наосліп руками й ногами. Його сила й кремезність супроти її відчаю. Танке наліг на неї усім тілом, лівою рукою стиснув горло, лівою перехопив зап’ястя. Чолом уперся в її чоло. Вона відчула гарячкове дихання озвірілого чоловіка на своєму обличчі. Ліне вивернула голову, схилилася до його грудей і щосили вкусила. Зуби протнули шкіру. Вона відчула в роті смак чужої крові.