Йорн Хорст: Одержимий злом

Ґрам знову заговорив у рацію, подав координати й попросив про додаткові контрольні пости на перехрестях та інших стратегічних місцях.

— Прошу підтримки з повітря вертольотом Heli 3-0, а також Uniform 3-0.

Uniform 3-0 був поліційним катером. О цій порі року він зазвичай швартувався біля причалу.

— Прийнято, — відповіли на іншому кінці.

Стіллер розмовляв по телефону. Завершив розмову і підійшов до них. Обличчя забруднене землею й піском.

— Викликав цивільну розвідувальну групу, яка візьме на себе контроль за прилеглими дорогами, — пояснив він. — Чотири загони.

Знову заскреготіла рація.

— Вертоліт швидкої допомоги вже в дорозі, — повідомили з головного пульта. — Служба порятунку вислала лікарів і п’ять швидких.

Ґрам підтвердив отримання інформації.

Знову виклик по рації. Групи підтримки вже в дорозі, вони повідомили про своє місцеперебування й орієнтовний час прибуття. Ґрам уточнив маршрути.

Ситуація поступово внормовувалася. Про поранених подбали, тепер не залишалося нічого іншого, як чекати медичної підмоги.

Вістінґ глянув на непритомного полісмена. Тканина на нозі просякла кров’ю, але кровотечу наче вдалося зупинити. Молодикові було десь двадцять з хвостиком. Форма пошматована, обличчя закривавлене.

— З ним усе буде добре, — запевнив Гаммер. — Окрім відірваної ступні, ніяких інших серйозних поранень.

— Мене більше турбує інший колега, — озвався Стіллер, дивлячись на полісмена, який кашляв кров’ю. — Боюся, ударна хвиля завдала йому внутрішніх пошкоджень. Вражено легені.

Гаммер накинув на плечі куртку.

— Що, власне, сталося? — запитав він.

Вістінг обійшов вирву від вибуху, пильно вивчаючи її краї, і знайшов те, що шукав. У траві валялася риболовна волосінь.

— Розтяжка, — промовив Гаммер.

Він потягнув за неї. На другому кінці висіла чека гранати.

— Керр підірвав її, коли прошмигнув у діру в загорожі, — завважив Гаммер.

З лісової дороги до них прямував кінолог. Його руки й одяг були заплямлені собачою кров’ю.

Здалеку долинали сирени рятувальників.

Кінолог приглушив звуки рації, прикріпленої до нагрудної кишені, роздратовано роззирнувся. Його погляд зачепився за Клеса Танке. Він так люто дивився на адвоката, мовби вважав, що все трапилося саме з його провини.

— Холера ясна! Він мав пістолет! — вигукнув він, простягаючи закривавлені руки. — Хтось дав йому зброю!

Повернулися полісмени, яких Кіттіль Ґрам послав до залишених автомобілів по пакети для першої медичної допомоги й по зброю. Один із них прихопив з собою ще й карту. Вістінґ стояв трохи збоку від розгорненої карти, однак зумів зорієнтуватися. Йому видно було струмок і позначену пунктирною лінію ґрунтівку, якою накивав п’ятами Том Керр. Вона виходила на приватну дорогу, що вела до літніх будиночків у шхерах.

— Мені потрібні троє, — випростався Ґрам.

Він тицьнув на кінолога та ще на двох полісменів, старших за віком і досвідченіших, які не постраждали.

— Огляньте кожну звивину цієї дороги аж до води!

Полісменам видали автомати. Кінолог очолив пошукову групу.

Ґрам хотів іще щось сказати, але його відволік телефонний дзвінок з головного оперативного управління.

— Поліцмейстер зібрала штаб, — повідомив керівник оперативного управління. — Її наказ: нізащо не дозволити Томові Керру покинути півострів. Затримати будь-якою ціною.

— Зрозуміло, — відповів Ґрам і обвів поглядом усіх присутніх, щоб упевнитися, що всі почули наказ.

Клес Танке досі мовчки стояв за спинами полісменів.

— Будь-якою ціною… — раптом озвався він незвично писклявим голосом. — Що вона мала на увазі?

Відповіді адвокат не дочекався.

Пролунав металевий скрегіт. Кінолог клацнув затвором, посилаючи набій у патронник. Двоє інших вчинили так само й рушили дорогою через ліс.

Камера не вимикалася ні на мить.

Перші парамедики вже бігли стежкою з наплічниками для невідкладної допомоги. Один тягнув ноші. Ліне провела їх камерою до самої вирви.

Неймовірно, як швидко й ефективно взяли під контроль ситуацію. Першої хвилини після вибуху навколо панував суцільний хаос. Вуха різали крики полісмена, якому відірвало ступню. Інший, з пораненою рукою, впав, здавалося, в апатію.

Командування поклали на Кіттіля Ґрама. Він швидко зорієнтувався, розподілив завдання і подбав про необхідну першу допомогу. А тоді вже перемкнувся на в’язня-утікача.

На півострові було де сховатися. Коли Ліне десять років тому працювала в місцевій газеті, вона тут бувала, висвітлювала пошуки заблукалого шестилітнього хлопчика. Червоний Хрест і добровольці прочісували місцевість. Шукали з собаками й з повітря — над півостровом літав вертоліт. І все ж минуло більше доби, перш ніж його знайшли. Змерзлий і знесилений, він виповз із-під якоїсь хатини, почувши людські голоси.