Йорн Хорст - Одержимий злом

Стіллер ступив кілька кроків до нього.

— Чому ти тягнув її так далеко від дороги?

— Бо її нізащо не мали знайти, — відповів Керр. — І не знайшли, хіба ні?

— Я знаю, про яку загороду він каже, — почула Ліне батьків голос. — Це щонайменше за триста метрів звідси.

Підійшов Ґрам.

— Як діємо далі?

Стіллер не встиг відповісти, бо втрутився адвокат, Клес Танке.

— Даруйте, що вам доведеться йти так далеко, — промовив він іронічним тоном. — Але він мусить сам показати місце захоронення.

— Інформацію про точне місце ми мали б знати заздалегідь, — докинув Ґрам.

— Умовою Керра було те, що він покаже місце захоронення особисто, — пояснив Стіллер. — Без попереднього уточнення напрямку чи відстані.

Попереду на стежці забряжчав метал. Сплутаний ланцюгами між кайданками на ногах і руках, Том Керр мусив нахилитися до долонь, щоб почухати чоло.

— Рушаймо далі, — скомандував Стіллер.

Кіттіль Ґрам послав поліцейського з собакою наперед із вказівкою прямувати до овечої загороди. Решта рушили повільним кроком у такт крокам в’язня. Не пройшовши й кількох метрів, Том Керр зашпортався за кореневище і почав падати вперед. Спробував утримати рівновагу, але ланцюги на ногах підсікли його. Він крутнувся і гепнувся боком; удар об землю припав на праве плече.

Двоє полісменів кинулися його піднімати.

— Усе добре? — поцікавився Адріан Стіллер.

Керр нічого не відповів, лише сіпнувся тілом, мовби хотів струсити з себе глицю.

— Ці кайданки на ногах не пристосовані для прогулянок лісом, — уїдливо дорікнув Клес Танке. — Не розумію, навіщо наражати мого клієнта на небезпеку! Він же готовий співпрацювати, він тут, щоб допомогти поліції!

— Це і є однією з форм співпраці, — сказав Кіттіль Ґрам, перевіряючи ручні кайданки. — Вперед!

Вервечка знову рушила стежкою. Том Керр задавав темп. Під ногами шаруділо торішнє листя. Ліне переклала камеру в другу руку, несла її на рівні стегна. Камера багато не важила, зо два кілограми, але весь час тримати її перед собою було таки нелегко.

Стежка стала ширшою, трохи відхилилася на північ. Ліс навколо змінився. Густий листяний підлісок перейшов у старі зарості. По обидва боки стежки росли великі дерева з кривими, грубими стовбурами й крислатими вузлуватими гілками.

Том Керр озирнувся назад. Ліне чула в навушниках його дихання. Коротке й уривчасте. Озирнувшись удруге, він заточився. Найближчий до нього полісмен спробував його підхопити, але не втримав.

Ліне збільшила зображення. Коли Тома Керра підняли, з ранки на підборідді цебеніла кров.

— Ти подряпався, — завважив Кіттіль Ґрам. — Обробити ранку чи йдемо далі?

Клес Танке знову голосно обурився кайданками на руках і ногах, але його протест проігнорували.

— Йдемо далі, — кивнув Том Керр.

За десять хвилин ходи праворуч від стежки з’явилася стара дротяна загорода. Пасовисько за нею заросло бур’яном. Деякі стовпці зогнили, металева сітка в багатьох місцях роздерлася і тепер валялась у високій траві.

Кінолог, якого послали наперед, зупинився і чекав біля зірваних воріт. Звідти починався пологий схил до струмка.

Процесія зупинилася.

— Нам туди, вниз, — махнув головою Керр.

— Там місцевість важкопрохідна, не така, як досі, — знову запротестував Клес Танке. — Я не радив би спускатися у кайданках. Ви ризикуєте, що мій клієнт покалічиться ще більше…

Кіттіль Ґрам з Адріаном Стіллером знову підкликали Вістінґа. Ліне поправила навушники. Вуха під ними спітніли, але вона їх не скидала, не хотіла пропустити жодного слова.

— Він має рацію, — сказав її батько.

Стіллер з ним погодився.

Батько глянув на в’язня, потім перевів погляд на Ґрама.

— Ти не проти зняти кайданки на ногах?

Ґрам був не проти.

— Можемо зняти, доки руки в кайданках.

— Хай буде по-вашому, — коротко кивнув Стіллер Клесові Танке.

Керра попросили попустити пасок на штанах. Ґрам відімкнув браслет на нозі, вийняв через штанину ланку ланцюга. Потім від’єднав кайданки на ногах від наручних браслетів і передав їх полісменові з наплічником.

Керр підняв руки перед обличчям, провів долонею по щоці, яку подряпав, падаючи. На двох пальцях залишилася кров з ранки. Він якийсь час дивився на неї, а тоді облизав дочиста.

Службовий пес нетерпляче гавкнув. Кіттіль Ґрам скомандував рушати.

Керрові стало легше рухатися, але ходи він не наддав. Він спускався навскоси схилом пасовиська до витоку струмка з лісу. У загороді зяяла діра, а по другий її бік виднілася ґрунтова неїжджена дорога.