Йорн Хорст: Одержимий злом

Том Керр був одним із них. Йому виповнилося 43 роки. Вперше Танке захищав його на суді двадцять п’ять років тому. Керра засудили за сім епізодів підглядання за жінками й за вбивства домашніх тварин у родинах по сусідству. Вістінґ доволі про те начитався. На суді Керр виправдовував свої вчинки тим, що, катуючи й убиваючи тварин, давав вихід своїй внутрішній злості.

Вістінґ вгадував крізь затемнену шибку обриси двох чоловіків на задньому сидінні. Здебільшого вони сиділи непорушно, але іноді жестикулювали, щось одне одному пояснюючи.

— Цікаво, про що вони розмовляють, — скрушно зітхнув Гаммер. — Вони ж мали цілу годину на розмови в тюрмі перед від’їздом.

Вістінґ уже хотів повернутися до Ліне, коли відчинилися двері «мерседеса». Клес Танке вийшов з авта, обсмикнув костюм. Стіллер підійшов до Тома Керра, знову під’єднав мікрофон до радіопередавача. Ліне вставила у вуха навушники.

— Готовий? — запитав Стіллер.

Керр кивнув, сплюнув на землю. Потім підняв догори руки, так високо, як лиш дозволяли ланцюги, і показав на початок стежки на протилежному боці луки.

— Нам туди!

Стежкою ходили, видно, нечасто. Ліне йшла п’ятою, відразу за Стіллером. Їй весь час доводилося перехоплювати гілки, відгорнені зі шляху тими, хто прямував попереду.

З Адріаном Стіллером її звели дві кримінальні справи. Перша — коли вона ще працювала в редакції «ВҐ» і готувала подкаст про нерозкрите викрадення людини у вісімдесятих роках. Друга — коли поліція торік залучила її до спеціальної слідчої групи, яка розслідувала походження величезних коштів, знайдених у літньому будиночку покійного політика. Вона допомогла розкрити обидві справи.

Стіллер виявився дуже ретельним слідчим, однак Ліне довідалася, що він керувався у своїй роботі ще й особистими мотивами.

Зараз вона втретє допомагала Адріанові Стіллеру й Відділові давніх та нерозкритих справ. У першій справі йшлося про збір ілюстративних матеріалів для внутрішнього користування. Друге її завдання полягало в тому, щоб задокументувати реконструкцію подій, де винуватець зізнається у вбивстві, скоєному дванадцять років тому.

Ця, третя справа була цілковито інакшою.

Коли Стіллер зателефонував їй тиждень тому, найпершою думкою було, що він хоче запросити її на побачення. Такого можна було очікувати, ймовірність побачення уже кружляла в повітрі. І Ліне наготувалася ввічливо відмовити. Стіллер привабливий чоловік, та й різниця віку між ними не надто велика. Він усього лиш на шість років старший за неї. Але Ліне хотілося зберегти встановлені між ними хороші професійні стосунки.

Довга процесія мовчки рухалася стежкою.

Ліне не знала, що саме розповів Том Керр про вбивство Таран Нурюм, але їй було відомо, щò він вчинив з двома іншими жертвами. Смерть їм було заподіяно з нелюдською, садистською жорстокістю. Обох дівчат багато днів тримали під замком. Їх піддавали сексуальним тортурам. Ішлося про невпинні зґвалтування, у тому числі із застосуванням різних сторонніх предметів. Керр розжарював деякі інструменти, перш ніж вводити їх жертвам у лоно. Їхні кишківники й сечовивідні шляхи були розірвані зсередини. Розтин показав, що соски грудей були вирвані кліщами при житті. Після вбивства Керр розчленовував тіла. Відділяв голови, руки й ноги, очевидно, для того, щоб було легше позбутися трупів.

Ліне озирнулася, не повертаючи камеру: батько і ще кілька його колег замикали процесію. Батько мав постарілий, втомлений вигляд. Якби не кайданки на ногах Тома Керра, Вістінґ, напевно, ішов би впритул за ним.

Упоперек стежки лежало повалене вітром дерево. Керрові потрібна була допомога, щоб перелізти через нього.

— Стіллере!

То гукнув Вістінґ.

— Що?

— Можна на два слова?

Адріан Стіллер попросив процесію зупинитися і почекати. Вістінґ підійшов до нього. Через Стіллеровий мікрофон Ліне чула в навушниках їхні стишені голоси.

— Мені це не подобається, — сказав батько. — Ми вже пройшли понад сто метрів стежкою. Нелогічно...

— Що ти маєш на увазі?

— Два інші тіла він заховав менш ніж за двадцять метрів від того місця, де зупинив авто. Чому саме це тіло заніс аж на таку відстань?

Стіллер озирнувся, глянув уздовж стежки.

— Ще далеко? — запитав він.

Ліне наблизила зумом обличчя Керра, почула в навушниках, як він харкнув і сплюнув.

— Ні.

— Скільки ще йти?

Керр пересмикнув плечима, відповів не зразу.

— Зо дві сотні метрів. Дійдемо до старої овечої загороди праворуч. У ній — отвір. Там уже близько…