Йорн Хорст - Одержимий злом

— Перед виїздом з в’язниці я поклав у його черевик маячок, — пояснив Стіллер. — Про всяк випадок…

— Отже, Том Керр тут, — Вістінґ тицьнув пальцем на екран.

— Так, ми маємо його на оці, — запевнив Уве, змінивши карту на супутникове фото ділянки, і збільшив зображення.

Вістінґ вивчав картинку. Шість літніх будиночків з прибудовами й допоміжними приміщеннями. Усього дванадцять будівель. Червона цятка, яка позначала місцеперебування Тома Керра, лежала на прибудові білого шкіперського будиночка. На п’ятдесят метрів нижче виднівся причал з пришвартованою яхтою.

— Він там сидить уже чверть години, — додав Гідле.

Вістінґ сів у вільне крісло. Минуло тридцять три хвилини після вибуху, підрахував він. Керрові знадобилося вісімнадцять хвилин, щоб дістатися до найближчого дачного ареалу. А потім він більше нікуди не рухався.

— Думаєте, чекає на когось? — Вістінґ обернувся до Стіллера. — На Іншого?

— Він там заляже, доки все стихне, — відповів той. — Доки поліція ушиється геть. А тоді прийде Інший і забере його.

— Але ж поліція нікуди не вшиється, доки не обшукає кожнісіньку будівлю, — заперечив Вістінґ.

— Знаю, — кивнув Стіллер. — Мені потрібна твоя допомога, щоб переконати головного поліцмейстера й штаб завершити операцію.

Вістінґ нерішуче прикусив губу. У рації Стіллера постійно лунали нові й нові повідомлення. Захеканий голос відрапортував, що на перехресті стежки з пасовиська й дороги, яка вела до літніх будиночків, де ховався Том Керр, знайшли наручні кайданки.

— Можемо взяти його вже, відразу, або зачекати на Іншого й схопити обох, — вів далі Стіллер. — Але мусимо все вирішити, доки хлопці ще його не знайшли.

— Зателефоную Кііль, — Вістінґ вийняв мобільний.

Після реорганізації Аґнес Кііль призначили головним поліцмейстером нового великого поліційного округу, який охоплював Телемарк, Вестфолд і Бюскерюд. Вістінґ був задоволений вибором і призначенням. Начальниця добре знала, що таке робота слідчого.

— Які новини? — без передмов запитала вона в слухавку. — Я у штабі.

Вістінґ уявив собі обличчя керівників різних відділів, її радників, які допомагали ухвалювати стратегічні рішення у надзвичайних ситуаціях.

— Втечу було ретельно сплановано, — почав Вістінґ. — Усе вказує, що Керр має спільника. Є підстави стверджувати, що Інший і є його помічником.

— Я увімкну голосний зв’язок, — попередила Кііль.

Вістінґ мав намір озвучити дуже незвичну пропозицію.

— Хто там біля вас? — запитав він, щоб упевнитись у відсутності сторонніх.

Аґнес Кііль назвала імена постійних членів оперативного штабу, тож Вістінґ повів далі.

— Ми локалізували місце перебування Тома Керра за допомогою електронного маячка.

Ніхто на другому кінці ні словом не затнувся про те, що такий метод, правду кажучи, не дозволений законом.

— Маємо підстави припускати, що Керр чекає на допомогу ззовні, щоб вибратися з півострова.

— Це ж як?

— Вичікує, доки поліція покине територію, а тоді людина, яка підготувала втечу, прийде й забере його.

— І що ви пропонуєте? — поцікавилася Аґнес Кііль.

— Перекваліфікувати операцію з пошукової на спостережну. Ми знаємо, де перебуває Том Керр. Ми можемо вичекати, доки до нього прийде спільник.

Тут різко втрутився полісмен, відповідальний за оперативну роботу.

— Де саме перебуває Керр?

— В одному з літніх будиночків, — пояснив Вістінґ. — Він стоїть на доволі відкритій місцині, але навколо ростуть дерева, тож можливо вести приховане стеження. Туди веде асфальтована дорога, але Інший, найімовірніше, з’явиться з боку моря. До причалу приблизно п’ятдесят метрів. Можу переслати координати.

Над головою пролетів гелікоптер. То повезли до лікарні поліцейського, який найбільше постраждав.

— Те, що ви пропонуєте, вимагає проведення операції під прикриттям. Ми не можемо так просто звідти забратися, — запротестував оперативник. — Ми повинні зберігати активність у тому районі найближчі кілька годин.

— Окрім того, ми, тим самим, свідомо обманюватимемо засоби масової інформації, — втрутився інший голос.

Вістінґ припустив, що той голос належав шефові відділу інформації та комунікації.

Ініціативу знову взяла в свої руки поліцмейстерка.

— Дайте нам час на роздуми, — сказала вона. — Я вам зателефоную.

Вістінґ не зводив погляду з червоної цятки на екрані, очікуючи, що та будь-якої миті може зрушити з місця.