Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Корсо насилу усміхнувся:

— Прошу пані, ми вас не під варту прийшли брати чи перевіряти, вам не потрібен адвокат.

— Метр Наталь лише запише сказане мною, ми разом перечитаємо документ, і ви його підпишете перед тим, як іти.

Світ перевернувся: господиня власноруч складала протокол допиту.

— Ваш документ не матиме юридичної сили, — терпляче пояснив Корсо. — У будь-якому разі вам треба буде прийти у 36-й для підпису свідчень.

— Скажімо, з цього слід починати. Я повинна вміти себе захистити.

— Від чого?

— Від поліційних забобонів. Ви завжди схильні нав’язати свою правду і вже собі щось понавигадували перед тим, як іти до мене на допит.

Корсо й Барбі перезирнулися: гарно починаємо.

— Гаразд, — відступив поліціянт. — Продовжимо. Ви знаєте, про що йдеться?

— Так, дещо здогадуюся.

Гості посідали в шкіряні фотелі. Діана Вастель продовжувала стояти, спершись на бюрко. Ніби позувала Гейнсборо для парадного портрета.

— Наше розслідування стосується вбивства двох артисток…

— Я в курсі. Скажіть, яке саме число вас цікавить. У мене обмаль часу.

— Ніч з п’ятниці 1-го на суботу 2 липня. Чим ви займалися того вечора?

— Я провела вечір з Філіппом Собєскі. Ми пішли вечеряти о 21-й годині до ресторану «Рене Плаза» на проспекті Монтеня, а потім повернулися сюди близько 23-ї.

— А згодом?

— Вам потрібен план?

— О котрій Собєскі вийшов від вас?

— О дев’ятій ранку.

Барбі докинула:

— Чоловіка не було вдома?

— Чоловіка ніколи немає вдома.

Очевидно, для Діани Вастель подружня зрада була тим самим, що лови з псами для мисливця. Урочистою подією під звук фанфар.

— Ви давно знайомі із Собєскі?

— Десь рік із половиною. Ми зустрілися в 2015 році.

— За яких обставин?

Вона зробила кілька кроків, опустивши голову, стистувши руки, наче повторювала текст якоїсь п’єси. Утім, така вдаваність була їй до лиця: вона як хотіла, так і поводилася. Правила елегантності існували не для неї, вона сама створювала правила…

— Три роки тому ми з кількома подругами створили культурний клуб. Влаштовували зустрічі з письменниками, митцями. У січні 2015-го напросилися до Собєскі. Він нас прийняв у своєму сховищі в Сент-Уані.

— Це було кохання з першого погляду? — іронічно запитав Корсо.

— Жінка може постарішати, але її почуття залишаються незмінними.

— Я не з вас глузував, а із Собєскі. Ніяк не можу второпати, чим цей… Дон Жуан так притягує жінок.

— Скажімо, він не шаленіє від свіжих дуп, а для жінки мого віку так навіть легше. Утім, припускаю, ви з ним уже мали нагоду зустрітися — дивна суміш непристойності та виклику із вразливістю та навіть невинністю… Нинішні чоловіки такі передбачувані, можна вгадати кожне їхнє наступне слово, а тут — людина-загадка.

Корсо мусив погодитися: суперечливість характеру Собєскі могла неабияк збити з пантелику.

— І що ніколи не завадить: він ще й класно трахається.

Корсо ніколи не міг зрозуміти, як можна за таке вихваляти. Начебто сексуальний акт — це поодинока звитяга, як приготування суфле чи стрибок із жердиною. Він, навпаки, вважав, — хай як банально це прозвучить, — що кохатися доводиться удвох, можна бути чемпіоном для однієї партнерки, і зовсім не сподобатися іншій. It takes two to tango [62] Для танго потрібні двоє ( англ. ). …

— Наше розслідування показало, що Собєскі в цій галузі має своєрідні смаки.

— Не зауважила нічого особливого.

Ще один виклик, дотичний до вірогідної скутості нікчемного працівника поліції — саме таким вона його й бачила. Корсо не бажав удаватися в подальші деталі.

— Вам треба зрозуміти одну річ, — напосідала вона. — Я сплю з Філіппом, але це — не головне в наших стосунках. Хоча він вельми успішний у цьому.

— А що головне?

Запитання поставила Барбі.

Діана вказала на невеличке полотно, що Корсо не зауважив за її спиною. Воно висіло між вікнами, які шмагав дощ.

— Його мистецтво, звісно ж.

Ще одна стриптизерка або порноакторка, гола й худа, з напнутими м’язами. Картина у зменшеному розмірі в охрових тонах нагадувала вогняний гейзер.

Діана, врешті-решт, пройшла за бюрко і всілася у великий шкіряний фотель. Адвокат без упину клацав у ноутбуці — викапаний секретар, сама офіційність. Щоб від них не відставати, Барбі витягнула блокнот і фломастер.

— А що ваш чоловік думає про це все? — запитав Корсо.

— Він обожнює Філіппа.

— Вони знайомі?

— Собєскі кілька разів приходив до нас обідати. І здався, так би мовити, вельми кумедним моєму чоловікові. Він — банкір і за все життя спромігся щонайбільше на дві оригінальні думки. А Собєскі…