Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Корсо треба було справді дочекатися безансонського досьє перед тим, як братися за справу. У пошуках якоїсь зачіпки він оглянув кімнату та вказав на верстатні лещата.

— Для чого вам цей інструмент?

Собєскі повернувся до стійки.

— Який інструмент? Не встигаю за вами, друже… — Корсо тицьнув вказівним пальцем. — Лещата? Слугують для кріплення полотен на рамі.

— Ви самі пораєтеся?

— Я завжди пораюся сам. У тюрмі в мене не було помічників до роботи.

Стефан наблизився до приладу й нахилився, аби краще роздивитися.

— Ви дозволите нам ще раз завітати до вас та оглянути помешкання?

— Звичайно. Я нічого не приховую.

Корсо пройшовся вздовж верстата, а тоді зупинився перед репродукціями Ґойї.

— Знаєте, де виставлені оригінали?

— У музеї Фонду Чапі в Мадриді. Усі поціновувачі Ґойї про це знають. Я не раз був там і милувався картинами.

Поліціянт різко повернувся до Собєскі.

— У суботу ввечері ви теж там були?

— У суботу? Ні, чому ви питаєте?

За його спиною пролунав голос Барбі:

— Цього дня о сьомій сорок ви сіли в літак компанії «Іберія» і відправилися до Мадрида.

Собєскі підплигнув, схопившись за серце, начебто питання збило його з пантелику.

— Ви мене налякали! — Зло усміхнувся. — Насправді я — між двох вогнів.

— Відповідайте на запитання, — суворо проказав Корсо. — Ви літали позавчора дивитися на картини?

— Аж ні. У мене була зустріч зі знайомим власником галереї в Іспанії. Можете перевірити. Його звати Хесус Ґарсія Перес. Не можу второпати: ви що, стежили за мною?

— Відвідували музей Фонду Чапі?

— Кажу ж вам: ні. Навіщо питаєте?

І знову Корсо нічого не відповів, але знаком наказав Барбі: малюнки.

Вона негайно запхала руку до торбинки й витягла звідти копії щоденника з підвалу.

— Впізнаєте ці ескізи?

— Звісно, я їхній автор.

— Їх видерли з зошита, який ми знайшли в льосі коло вбиралень «Сквонка».

— Гарна новина! Я загубив його кілька тижнів тому.

— Коли саме?

— Уже не пригадую. В мене таких — десятки.

— Точніше — ми відшукали зошит у схованці підглядача, звідки той спостерігав за танцюристками «Сквонка», коли вони заходили до роздягальні.

Собєскі вибухнув сміхом.

— Справді збоченець якийсь! Хіба цікаво підглядати за дівками, які переодягаються, коли вони щовечора на сцені танцюють голяка?

— Годі жартувати, у щоденнику є кілька ескізів убитих.

— Кажу вам, що не я їх малював.

— На шкіцах підглядач відтворив те, що бачив зі свого сховку.

— Досить гнати химери. Я писав дівчат, поки вони готувалися. Був у вбиральні. Мене туди пускають. Я добре знаю Камінські.

Корсо з легкістю міг уявити собі в теплій компанії колишнього в’язня й сутенера-каратиста. Але як щоденник міг потрапити до підвалу? Для чого було витягувати цеглу й дивитися на те, чим можна милуватися відверто?

Зустріч із художником нічого не прояснила, але Корсо не сподівався на чудо. Це була перша спроба.

— Можна взяти з собою ваш записник? — спитав він насамкінець.

З шухляди верстата художник витяг зошит у шкіряній палітурці. Узявши щоденник, Корсо помітив, що це записник марки «Hermès».

— Я вас проведу, — запропонував Собєскі, коли вони виходили з майстерні.

На порозі головного входу він повернувся до відвідувачів.

— Ви підозрюєте тільки мене?

Навіщо брехати?

— Поки так.

— Лише тому, що двадцять років тому я вбив людину? Покрутіть мізками, товариство. Вам бракує уяви.

— Не нам, а злочинцям. Після тюрми вони беруться за старе: ті самі вчинки, ті самі помилки. — Мимохіть Корсо перейшов на «ти». — Не тобі пояснювати.

— Маєш рацію, — теж по-змовницьки відказав художник.

Нарешті вони здибалися — коп і пройдисвіт, найдавніша пара на землі…

— Ось чому колишні в’язні — перший слід, на який ми потрапляємо, а деколи й останній, тобто правильний.

Собєскі захоплено усміхнувся, а тоді звернувся до Барбі, немов до свідка:

— Гарно балакає, га?

Корсо з подивом зауважив, що поліціянтка усміхнулася у відповідь. Цього разу Собєскі переміг.

Коли Стефан сідав у машину, запитав:

— Що таке «пегінг»?

— Так називають «секс зі страпоном», — відізвалася Барбі, зачиняючи за собою дверцята. — Важко це пояснити якось делікатно.

Корсо увімкнув двигун.

— Тож забудь про делікатність.

— Це коли жінка, до якої кріпиться фалоімітатор, займається содомією з чоловіком.

Корсо і Барбі вирушили на пошуки Юнони Фонтре й Діани Вастель, які могли б підтвердити «алібі» художника. Перша мешкала в місті Кретей, але працювала в майстерні скульпторки на ім’я Марілін Кузнец, на вулиці Каскадів, у районі Бельвільського пагорба, а друга проживала в XVI окрузі.