Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Корсо не стримався і збив з неї пиху:

— Собєскі — головний підозрюваний у вбивстві стриптизерок.

— Їх було більше?

— Так, є вже друга. Це сталося у вихідні. Злочинець задушив її, зв’язавши спідньою білизною. Затиснув дівчині голову лещатами, щоб мати змогу спокійно кремсати її. Вона також позувала для Собєскі.

Емілію це зачепило.

На якусь мить запала тиша, а тоді вона схаменулася.

— Усе це дуже сумно, — проказала вона байдужим голосом, — але навіщо мордувати Собєскі під приводом того, що він у молоді роки припустився помилки.

— Помилка молодості має ім’я Крістін Вуґ. Вона померла у віці 23 років. Твій «геній» понівечив і задушив її білизною.

Емілія знову витримала паузу перед тим, як відповісти:

— Знаю я тебе, Корсо. Ти знущатимешся з нього лише тому, що більше нічого не знайшов. Ти не шукаєш правди, тобі потрібні результати.

Корсо далі гортав світлини Собєскі. Затримав погляд на портреті з оголеним тулубом. Під шматтям сутенера чолов’яга носив ще один костюм: його шкіру (на руках, плечах, торсі, животі й спині) всуціль, ніби синяста оболонка, вкривали численні тату. Тюремні знаки, маорійські символи, східні дракони, постаті з героїчного фентезі — розмаїті фігури, впритул одна до одної, у відтінках від зеленого до чорного, від охри до рожевого. Начебто луската сорочка: чисту шкіру він мав лише на шиї та кистях.

Поліціянт хотів їй заперечити, але йому забракло слів. Передчасно зателефонував. Ось, де він помилився.

— Забудь про нього, — наполягала вона. — І забудь, що я позувала перед ним.

— На що ти натякаєш?

— Ні на що, але не вибудовуй з цього якихось маніакальних припущень.

— Якщо ти думаєш, що…

— Я нічого не думаю. Мене просто дивує, що наші шляхи збігаються, щойно в тебе розпочинається нове кримінальне провадження.

— До чого тут я?! Ти все ставиш догори дриґом. Не я ж позував голим перед убивцею, що просидів сімнадцять років і…

— Безсоромний, як завжди.

Корсо подумки порахував до п’яти, аби заспокоїтися.

— Коли ви бачилися востаннє? — повільно запитав він.

— Уже казала тобі: він мені — не приятель який. Ми просто знайомі. Мабуть, бачилися десь на виставці.

— Де саме?

— Вже не пригадую.

— Яким він тобі здався?

— Таким, як завжди: чарівним, кумедним, надзвичайно розумним.

— Він не був надто схвильованим або ж, навпаки, збудженим?

— Відключаю розмову, Таде кличе мене.

Могла б бодай запропонувати побалакати із сином. Але так навіть краще. Коли син перебував далеко від нього і він кілька тижнів не міг бачитися з ним, говорити з ним було все одно, що роз’ятрювати живу рану, звідки будь-якої миті могла просочитися кров…

— Дарма ти ставишся до всього так легко, — додав він поважно. — Замордовані стриптизерки також правили Собєскі за моделі для ескізів. Ти можеш доповнити їхній список.

Емілія лагідно розсміялася:

— Не плутай бажання з дійсністю.

Минуло дві години, і Барбі влетіла у його кабінет.

— Ну як? — запитав Корсо.

— Усе не так страшно.

— Тобто?

— Усі, кому я телефонувала, співали те саме: Собєскі — видатний митець, воскреслий для життя в суспільстві, і таке інше.

— А Сток?

— Вона далі нишпорить, але досі не нарила нічого цікавого. Останні тижні Собєскі звично присвятив улюбленим заняттям: живопису і траханню.

— Коханки чи коханці?

— Імовірно, всього потрохи… Чекаємо на імена та адреси.

— Ви не знайшли когось, хто стояв би між ним, Софі та Елен?

— Ні. Але це легко пояснити: Собєскі не має мобільного.

— Що ти хочеш сказати?

— Він не має ані абонемента, ані телефона — нічого.

Вірогідно, такі собі артистичні викрутні або хитрощі терориста, щоб ніхто не міг його вистежити.

— Людо?

— Досі у Флері. Поки жодних новин.

Мовчанка. Після надмірного навантаження останньої ночі Корсо насилу, як після перепою, повертався до дійсності. Але Барбі тихенько поклала йому на стіл роздруківку. За нею водився грішок: вона полюбляла зволікати й не відразу звітувалася про звитяги.

— Сюрприз, — проказала вона і злегка усміхнулася.

Коп навіть не переглянув новий документ. Барбі існувала у своєму світі, що складався із цифр та ієрогліфів, не зрозумілих для решти.

— Що це?

— Список пасажирів рейсу на Мадрид компанії «Іберія», минулої суботи, час відправлення — сьома сорок.

Корсо просив її перед тим перевірити, чи літав Собєскі останніми днями в Мадрид.

Стефан зауважив його ім’я в списку — воно було виділене жовтим маркером. Художник вилетів раніше поліціянта, тобто вночі в нього залишився час на катування та вбивство Елен Десмора. У неділю він повернувся до Парижа — щасливий, ніби нічого й не сталося.